Славні сини і дочки України оберігали та плекали нашу коляду, яка в той час була радянською владою просто заборонена. Від Волині до Лемківщини співали повстанці колядки, котрі нараховує стільки куплетів, що для заспіву їх усіх потребує цілу ніч, од Свят Вечора й до ранку, коли наступає Різдво Христове.

Багатогранна творчість цих безіменних авторів – це необроблене, невідшліфоване, не огранене коштовне каміння, що зветься колядкою. Хоч не всі твори до кінця вражають глибокою музичною чи поетичною довершеністю, досконалістю, проте, поза всяким сумнівом, яскраво засвічуються кришталевою чистотою вкладеного в них тонкого почуття й непідробної правди. Молодим митцям у ті страшні часи не було коли шліфувати свій талант, своє мистецтво у вищих музичних закладах на композиторських факультетах чи літературних інститутах. Замість пера і музичного інструменту їм доводилось міцно тримати в руках кріси, скоростріли, гранати. Але навіть в таких нелюдських умовах талант пробивався, мужнів і творив. Більшість з них не дочекались вільної України, за яку героїчно боролись. Вони незнаними тихо сплять вічним сном у глибоких могилах на сільських цвинтарях, по лісах, у вічних мерзлотах дикої і ворожої півночі. І нині стоять їх мовчазні братські могили, як дзвони сполоху нащадкам.
Героїчні і болючі сторінки трагедії нашого народу стають відомі лише тепер. І неможливо підрахувати – скільки безневинно постраждалих, знедолених, закатованих, розкиданих по білому світу борців? І навіть тепер тендітна ниточка спогадів живих про молоді героїчні роки, рідні села, традиції й улюблені пісні та колядки їх тривожної юності надає їм другого дихання, примушує ритмічніше битися у грудях серце.