Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Московство [Випуск № 1055]

Закінчення.
Початок в минулих номерах.

Чому Московщина робила і робить з мухи слона? Бо знає, що імперію збудували немосквини, що тільки-но немосквини відмовляться тягнути московського воза — впаде імперія. Відкрито заборонити українську мову — небезпечно. Отже, погрозами слід залякати усіх діячів української культури. У всіх московських атаках на українську літературу, мистецтво, музику аж пашить пекуча московська ненависть до українського культурного і політичного багатства минулих століть. Московщина тисячократно вбиває в українську голову ідею, що все минуле України (а не Московщини) ніколи не повернеться, бо воно давно мертве. Московське — не мертве. Отже, не трать, хохле, сили, спускайся на дно історичного забуття. Ставай безбатченком, або просися у прийми. І то твоє щастя і честь, що Ванька приймає тебе за молодшого брата. У подяку мусив його слухати і йому вірно служити, бо ж то честь тобі. А ті божевільні українці бачать у Києві пам’ятник Б. Хмельницькому, а не добачають М. Ватутінові. Малюють «Рідний край», а не «Рідна Москва». Шанують кобзаря, а не московського гармоніста. Навіть свою Святу Софію ставлять вище за московський «самовар». Чи ж не буржуазний націоналізм? Навіть насмілилися казати «моя Україна». Яка це «моя», коли вона є московська? Чи ж не «мазепинский сепаратизм»? То злочин проти України (України, а не Московщини!) написати оперу «Богдан Хмельницький». Україна потребує опери «Жизнь за царя». Україна потребує московських університетів. Взагалі українська мова нікому не потрібна, бо всюди панує «общепонятная», московська, а українська вже на наших очах стає мертвою минувшиною. Козацька романтика — це реакційність, згубна Україні. Козацькі пісні «треба по-новому співати», мабуть, як «Ухарь-купец». Все це треба розпеченим залізом випікати у впертих хохлів, і Московщина вигубила третину (десять мільйонів) українського народу — кожного, у кого відчула хоча б натяк звичайної любові до України, до української культури, хоча б дрібку українського патріотизму. Залишала живими національно несвідомих та переляканих духовних рабів, які боялися навіть вареники їсти, щоб московські кати не «пришили» їм українського націоналізму. 85% людності України народилося після 1917 року, і саме їх помосковщено, а решта 15% вимре за 10–15 років, і всі 100% українців забудуть, хто вони і звідки. Будуть змосковщені не лише мовно, а й культурно, навіть духовно. Московський план змосковщити всю Україну десь до 1980 року має тверду основу. Факти промовляють за це.
Московська влада не дозволяє оприлюднювати нічого, що шкодить імперії. Часописи СРСР не пишуть навіть про великі катастрофи. Але в останній війні Московщина вивезла до Сибіру багато тисяч іноземців, полонених німців і японців. Потім змушена була відпустити додому частину свого «ясиру». Вони й понесли до вільного світу відомості про визвольну боротьбу немосковських народів СРСР. Відсилаючи читача до спогадів, що їх вони написали, тут перелічимо лише кілька фактів. Від 1946 року й досі не вщухають на московських землях СРСР заколоти, страйки і навіть повстання українців. Лише від січня 1948 року до червня 1949 року в десяти областях України було 1736 збройних виступів Української Повстанської Армії. Українські політв’язні страйкували, повставали:
1946 р. в Колимі.
1947 р. в Колимі, Караганді, Уст-Вімі.
1948 р. у Воркуті (повстало 80 тисяч).
1950 р. біля Воркути, в Тайшеті.
1951 р. біля Колими, біля Караганди.
1952 р. біля Красноярська, в Караганді, на Уралі.
1953 р. в Норильську (1500 убитих), у Воркуті (500 убитих), Караганді, Кінгірі, Колимі. В Норильську страйк тривав 100 днів. У Воркуті — 60 днів.
1954 р. в Кінгірі (600 убитих, серед них 500 Безсмертних Українок 26 червня 1954), в Кірові, Тайшеті, на Уралі, Сахаліні, Караганді, Колимі, Красноярську, Казахстані. Страйкувало 60 тисяч на обширі 600 кілометрів.
1955 р. в Тайшеті, Воркуті, Магадані, Потьмі, Пермі.
1956 р. в Іркутську, Красноярську, Томську, Свердловську.
1957 р. в Хабаровському краї, Челябінській, Свердловській областях.
1959 р. в Темір-Тау1960 р. заколоти в Казахстані, в Донбасі.
1961 р. в Одесі, Кривому Розі, Севастополі, Єлизаветграді (Кіровограді), Краматорську, Бахмуті (Артемівську), Новочеркаську.
1962 р. в Новочеркаську, Донбасі, Одесі.
1963 р. в Кривому Розі.
1961 року біля Рівного спалено 98 тисяч тонн пшениці, призначеної для вивозу в Московщину. Французький москволюб пише: «Духовні настрої в СРСР, що їх москвини називають «контрреволюцією», є справді той самісінький революційний дух, що повалив царську владу». Заманивши в пастку «українізації», Московщина знищила 90% борців за вільну Україну. На їхнє місце прийшли нові. І тепер читаємо в україномовних журналах УРСР, хоч і прикриті личиною комуністичної балаканини, заклики молодої української інтелігенції порвати духовні кайдани. Глибоко християнський і український, побожний Григорій Сковорода (1722— 1794) був замовчуваний в УРСР. А тепер молодий український письменник і критик Іван Дзюба підносить його до рівня найбільших філософів людства і підкреслює, що саме тепер Г. Сковорода і «потрібний насущно, як хліб щоденний, кожному мислячому юнакові і дівчині, щоб живити їхню думку і сумління, щоб допомагав розібратися у складних питаннях сучасності, в її моральній атмосфері, щоб промовляв до нас, як промовляв до Т. Шевченка, який перший збагнув велич Г. Сковороди…». «А тому найбільше внутрішньо споріднений з Г. Сковородою є Т. Шевченко. Їх поєднує суто українське розуміння правди і сумління як непохитних людських основ так, як ті основи виявляються в українській народній філософії та фольклорі. А це — протест проти наруги над людиною, зневага до марноти, до позолоти і тяжка боротьба душі, що прагне справжнього, таємничого… Сковорода як український філософ ще не вивчений. Його не можна зрозуміти поза тією історично-національною лавою, що в ній стоять: Іван Вишенський, полемісти XVII ст., Значко-Яворський, козацькі літописці, гайдамаки, борці проти єлізавето-катерининсько-петровської політики нищення української «розні». А хіба ж ця українська «рознь» не виявилася з величезною силою у Г. Сковороді? Хіба ж його вперте відкидання урядових благ не є стихійна впертість українського народу проти насильного ощасливлення, проти соціальної і національної «розні»? Хіба ж поза цією українською народною філософією можна збагнути Г. Сковороду? Хіба ж можна збагнути іншого Сковороду поза історичними аналогіями того, як людська думка та сумління противилися натискові фальшивої доби? У наших школах та вузах мало відкривають нам справжній зміст та красу, багатство української літературної спадщини». Не могла й цього разу Московщина вигадати нічого нового і всоте вдалася до погроз, а потім і до переслідувань. КПРС наказала 10 січня 1960 р. своїм слугам в Україні винищувати український націоналізм, релігійні «забобони», націоналістичну ідеологіюУ липні 1965 року Московщина ув’язнила понад 75 українських молодих науковців, письменників, студентів, а 1 квітня 1966 р. засудила їх за нелегальне розповсюдження протимосковської літератури на кількарічну каторгу. Московщина почала судити їх відкритим судом. Тоді будинки суду і вулиці біля суду були переповнені людьми, які захоплено вітали засуджених квітами. Московщина наказала т. зв. «урядові УРСР» карати новітніх українських революціонерів потай, без суду. Тоді посипалися до того «уряду» протести й обурення. Рукописні копії протестів розповсюджувалися по всій Україні, а деякі й поза Україною (напр., «Лихо з розуму» В. Чорновола українці в Європі передрукували 1967 р. Перекладена на інші мови). Прізвищ всіх покараних ми не знаємо, бо Московщина заборонила оприлюднювати їх. Проте знаємо кілька їх, як, наприклад, Ярослав Геврич, Іван Гель, Богдан Горинь, Михайло Горинь, Микола Горинь, Ігор Герета, Іван Дзюба, Мирослава Зваричевська, Дмитро Іващенко, Святослав Караванський, Михайло Косів, Мирослав Маринович, Михайло Масютко, Ярослава Менкуш, Валентин Мороз, Михайло Озерний, Михайло Осадчий, Іван Русин, Іван Світличний, Вячеслав Чорновіл, Методій Чубатий, Панас Заливаха та інші.
Року 1954-го 500 Безсмертних Українок в Кінгірі не боронилися, але самі наступали, нападали на Московщину. І вони перемогли. Їхні духовні нащадки, оті незлічені світличні, горині, караванські, чорноволи, морози, виконуючи заповіт 500 Безсмертних Українок, також не боронилися, але наступали, нападали на Московщину. Вони не просили, але вимагали, погрожували Московщині, добре знаючи, що тим копають собі особисто могилу. Отже, бачимо не покірних жертв, а нескорених, свідомих свого завдання і мети революціонерів, борців, національних героїв.
Україна не скорилася. Україна бореться. Бореться пограбована, спалена, кайданами скована, холодна-голодна, під залякуванням і доглядом зайдів-москвинів, осамітнена, зневажена світовою громадськістю. Цю запеклу, на життя чи смерть боротьбу не видно назовні; грому й блискавки не чути, небо ніби погідне, але повітря заряджене електрикою, як це завжди буває перед великою громовицею. Неухильно наближається новий 1917 рік.
Україна мала, має і завжди матиме борців, працівників на національному полі, ідеалістів, що жертовно працювали, працюють і працюватимуть задля України, її культури, її матеріальної і духовної величі та державної незалежності. І тепер у т. зв. УРСР вони за пекельно тяжких умов, у щогодинній, щохвилинній, напруженій, прихованій боротьбі з найпідлішим у світі ворогом мають снагу і відвагу творити своє українське життя. Та не лише еліта народу, а й весь український народ дедалі швидше і більше мужніє, міцніє духовно, морально, національно. В Україні зростає, набирає сил величезна духовна сила.
Хто ж сильніший? Сильніший — духом. Наголошуємо: духом, бо дух животворить. Дух творить усе життя. І саме духом український народ чи не найсильніший за всі інші народи. Історія його — найтрагічніша і водночас найгероїчніша за історії інших народів. Український народ тисячоліттями проливав свою кров за християнські ідеї та ідеали. Дикі орди зі сходу і заходу, з півдня й півночі плюндрували, палили до чорної землі Україну століттями. Кілька разів в історії половина України ставала диким полем. Україна всі ті орди перемогла. Від першого дня заснування Москви і по сьогодні точиться в формах невпинна, вперта, запекла війна між Києвом і Москвою. І ніщо, ніяка сила не може тієї війни зупинити, хоч би того й хотіли обидва вороги. Не може, бо ця війна не є звичайною війною, суперечкою двох сусідів. Це — щось значно більше. Це — війна двох протилежних світів. Світів, що взаємно заперечують засади самих основ, на яких ті світи стоять. Це війна ідей. Ідей і законів Сотворителя Всесвіту з ідеями та законами Руїнника Всесвіту. Війна сил світла з силами темряви. Війна правди з брехнею. Війна сил Бога з силами сатани. Війна непримиренна, що й знали наші прадіди великі, а забули правнуки. «Дві стіни зударяться. Одна впаде, друга зостанеться», — пророкував великий Богдан.
Москвини краще за будь-кого бачать глиняні ноги своєї імперії — її немосковські народи, а насамперед, найбільший — український. Приховати свою невдачу в їх змосковщенні Московщина не може і намагається залякати народи СРСР «капіталістичним рабством». Московщина ліпше за будь-кого знає, що ніколи в історії не було навіть і тіні єдності та «дружби народів», а навпаки була і є ненависть між москвинами і немосквинами в московській імперії, білій і червоній.
Ніколи не було, нема і бути не може союзу України з Московщиною. Не може бути, хоч би й хотіла Україна. Не може, бо український і московський народи — це дві протилежності, які самі себе взаємно заперечують в усіх, без винятку, царинах життя. А над усе в найголовнішій — в царині духовній.
Ніхто і ніщо не зможе привести до союзу України з Московщиною, як ніхто і ніщо не зможе призвести до союзу Христа з антихристом, християнство з сатанинством, релігію з безбожництвом, добро зі злом, правди з брехнею, любов з ненавистю, жорстокість з лагідністю.
Павло Штепа

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.