Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Невраховані уроки Майдану [Випуск № 1050]

Від початку Помаранчевої революції минуло 7 років. Цей багатомільйонний мирний протест став показовим і непересічним прикладом того, як українці, вийшовши на вулиці, здатні примусити владу здатися й відступити. Це був тріумф громадянського суспільства. Він продемонстрував реальну силу народу й хиткість позицій влади, яка ще за місяць до революції тішилася своєю силою, міццю, непохитністю й стабільністю.
Перемога Помаранчевої революції породила в суспільства багато очікувань і сподівань.
Це були й політичні очікування демократизації, оптимізації державного бюрократичного апарату, підвищення рівня відповідальності політиків і їх підзвітності виборцям.
Були й зовнішньополітичні очікування швидкої інтеграції до Європейського Союзу та інших західних об’єднань, у тому числі військових, які б забезпечили вихід України з геополітичної орбіти Москви.
Були економічні очікування: від створення умов для вільного від адміністративного тиску розвитку економіки – до підвищення соціальних стандартів і рівня життя людей.
Уся сукупність очікувань і сподівань від Помаранчевої революції породила в суспільстві своєрідну «помаранчеву мрію», яку коротко можна охарактеризувати як розрахунок на швидку й відносно безболісну побудову демократичної, правової й соціальної держави.
Проте досить швидко помаранчева мрія була зруйнована.
До її руйнування доклалося й оточення Віктора Ющенка, яке, не встигши прийняти керівництво країною, розпочало протистояння й боротьбу між собою за сфери впливу й місце на політичному Олімпі, і сам президент Ющенко, який самоусунувся від міжусобної боротьби помаранчевих лідерів.
Політична нестабільність і нездатність Ющенка й оточення впоратися з економічними викликами досить швидко охолодили ставлення громадян до вчорашніх кумирів. А вислів «ми стояли за них на Майдані» – став прийматися виключно іронічно.
А чи задумувались ми над тим, що значна частина вини за руйнування помаранчевої мрії лежить і на українському суспільстві. І чи зараз ми критично оцінюємо уроки нашої недавньої історії? Чи зроблені правильні висновки?
Теперішні апатія, зневіра, байдужість свідчать, що українці так і не змогли змінитися ментально, навіть здолавши страх перед владою. Адже теперішні соціальні протести свідчать про те, що люди вже не бояться казати правду, виходити на мітинги та демонстрації. Разом з тим, втративши віру в українських політиків, як провідників нації, ми втратили віру в себе, у власні сили.. Очевидно тому, що дуже сподівалися на доброго царя, на месію, який прийде і зробить за нас все і одразу і зішле на нас манну небесну.
 Очікування від Помаранчевої революції із самого початку були вельми завищеними.
Швидких успіхів досягнути нереально. Щоб змінити країну, потрібно спочатку змінити себе, провести довгі й складні реформи, хоча це слово в нинішніх реаліях теж сприймається винятково із сарказмом. І, головне, багато працювати.
Українське суспільство, яке спромоглося на широкомасштабний мирний протест, виявилося не готовим до подальших дій.
По суті, після інаугурації Віктора Ющенка роль громадянського суспільства виявилася повністю нівельованою. Воно із самого початку не контролювало дії нової влади, не маючи для цього ані механізмів і важелів, ані, за великим рахунком, бажання. А  після  виходу в публічну площину внутрішньопомаранчевого конфлікту громадяни взагалі потроху стали втрачати інтерес до політики як такої.
Помаранчева мрія поступово стала змінювати апатією, розчаруванням і очікуванням сильної руки, яка прийде й припинить весь цей безлад, і виплеканою ворогами України лютою ненавистю до того, кого вони ще вчора боготворили, що не просто грало на руку Москви, а збігалося з офіційною позицією Кремля.  І ніхто  не задумувався над тим, чому Путін асоціював Юшенка з нацистом і чому так до цього часу не розкрита таємниця його отруєння?
Через те, що наші очікування лежали не в духовній, не в ідеологічній, не в національній сферах, а лише в площині покращення свого особистого матеріального становища, ми і маємо ще гіршу у всіх відношеннях країну, аніж 7 років тому, перед другим туром президентських виборів 2004 року. Під ноги взято національну ідею, йде, зрежисований у Росії, шалений наступ на українську Церкву, українську історію, українську культуру, українську мову. Економіка працює на олігархічний капітал, а статки лояльних до влади бізнесменів кратно примножуються щороку. Водночас різноманітними регуляторними механізмами затискається малий і середній бізнес, з якого висмоктують останні соки.
Реформи влади не тільки не призвели до «покращення життя вже сьогодні», а й, навпаки, б’ють по кишені й соціально-економічному становищу практично всіх категорій громадян.
 То невже помаранчеву мрію остаточно зруйновано?
Впевнений, що ні, бо ідея становлення української України – сильної держави заможних українців є по своїй суті невмирущою. Вона і надалі буде двигуном суспільного прогресу.
 І що б хто не говорив,  помаранчева революція була подією історичного масштабу, важливіша за своїх персонажів, і вона матиме колосальний вплив на майбутнє покоління українців.
Ми не програли тоді. Ми вийшли з Майдану переможцями. Від люті скреготіли зубами путіни і януковичі. У світі помаранчевий колір став символом успіху, перемоги і України.
В історії європейських націй, які сьогодні є «двигуном» Європейського Союзу, було аж ніяк не менше розчарувань, аніж сьогодні в українців. І навіть важко уявити, що було б з європейською цивілізацією, якби їхня психіка не витримала і вони б перетворили сенс свого життя на пошуки винних, апатію та депресію.
Історія має надихати на великі справи. Часто перемога на полі бою приходила за крок до цілковитої поразки. Ідея сильної європейської України в наших головах і діях має бути сильнішою того розчарування, безладу і цинізму, який панує в нашій колективній свідомості.
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.