Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Московство [Випуск № 1049]

Продовження.
Початок в минулому номері.

Москвини на американській та англійській службі з допомогою москволюбів повикрадали в США і Англії, наприклад, 35 українських технічних та наукових (термінологічних) словників, що їх видала Українська Академія Наук до її розгрому 1933 р., і які Московщина знищила в СРСР разом з авторами. Тепер ті словники Україні дорожчі золота, бо доводиться складати суто українську наукову та технічну термінологію. На щастя, знайшлося кілька українських емігрантів, які відшукали ті словники у приватних бібліотеках поза СРСР і зробили з них мікрофільми, щоб вони не згинули у наступній війні. Москвини на німецькій службі понищили всі українські громадські бібліотеки та архіви в Німеччині та в окупованих німцями країнах. У Парижі — бібліотеку й архів імені С. Петлюри, у Празі — Українського Музею, у Берліні та у Варшаві Українських Інститутів, у Чехії — Українських Високих Шкіл тощо.
Щоби замаскувати загарбання України 1919–1922 рр. своїми військами, москвини в СРСР і поза ним видали безліч книжок, які доводять, що ніякої окупації не було, а український народ сам прилучив Україну до СРСР, що ніякої війни між Московщиною і Україною тоді не було. Якраз у згаданих понищених українських закордонних архівах зберігалися тисячі історичних документів, що викривали московську брехню. Іноземні історики з тих документів могли довідатися правду. В СРСР такі документи знищено ще перед останньою війною. А вцілілі задля московських потреб залишено в Академії Наук УРСР замкнутими на сім замків на сьомому поверсі будинку книгозбірні. Кремлівські можновладці знають ліпше за будь-кого справжню «силу» СРСР. Знають, що сидять на вулкані. Знають ліпше за українців силу України і причини її слабкості. Знають, що найбільшою її слабкістю є ЗНЕВІРА українців у власних силах, яку породило незнання української історії, бо Московщина навчала їх брехливої, перекрученої для московських потреб.
Знищені і заховані історичні документи нищили московську брехню про слабкість України, доводили на фактах СИЛУ України. Московщина знає, що саме і лише Україна заб’є осиковий кіл у могилу московської імперії. Отже, старається всіма способами ослаблювати Україну, бо пізнавши свою історію, українці напевно усвідомлять свою СИЛУ. Розуміючи це, Москва 24 травня 1964 р. підпалила український архів, що переховувався у книгозбірні АН УРСР — саме сьомий поверх, де зберігалися документи з визвольної боротьби України в 1917–1937 рр. Московщина визнала, що згоріло понад 600 тисяч документів. Раніше Московщина спалила головні національні книгозбірні в Ашхабаді (Туркменія) та в Самарканді (Узбекистан).
Московські емігранти з таємною допомогою посольства СРСР та посольства т. зв. УРСР (керівник Л. Кизя) робили все, щоб заокеанські українські переселенці не поставили пам’ятника Т. Шевченкові у столиці США. Посипалися до уряду протести проти пам’ятника. Могутня московська мафія тиснула на членів парламенту та сенаторів, погрожувала їм, якщо не скасують свого дозволу. Пам’ятник відкрив 24 червня 1964 р. колишній президент Д. Ейзенхауер. Понад 100 тисяч українських переселенців з усього світу приїхали на цю урочистість.
Самої лише залізної завіси і нищення правдивих книжок та документів замало, щоб підтримувати міф про силу Московщини. Треба якось цю силу доводити. Катерина ІІ дала Вольтерові 25 тисяч рублів, щоб він написав історію московської держави. Микола І давав Бальзакові ще більшого хабара, щоб той написав проти книжки А. де Кюстіна про Московщину. Московський уряд до 1917 р. щороку платив паризьким часописам, щоби вони не друкували чогось шкідливого Московщині. Платив і пізніше: уряд СРСР заплатив 1925 р. паризьким часописам 750 тисяч франків хабараТа чужинець, зрозумівши, що він помилився, може «зрадити» Московщину. Чистокровний же москвин боронитиме будь-який свій уряд. Вороги радянської влади — москвини-емігранти і москвини-в’язні боронили, боронять і боронитимуть ту владу, бо вона рятувала, рятує і рятуватиме московську імперію від розвалу. Генерал А. Денікін у 1941 р. закликав своїх колишніх генералів і офіцерів повертатися до СРСР боронити імперію. І багато повернулося. Запеклий монархіст В. Шульгін, переконавшись (за кордоном), що більшовики врятували і рятують московську імперію, назвав трагічним непорозумінням війну 1918–1920 рр. московського «білого» війська проти московського «червоного», бо ж обидва були московські національні, і обидва мали ту саму мету — рятувати імперіюТаким чином, московська залізна завіса від усього світу існує від першого дня Московщини по сьогоднішній. Існує вже 800 років.
Глибшого єства московського загарбництва (імперіалізму) не збагнемо, розглядаючи якийсь один його бік з якоїсь одної точки погляду. Московське загарбництво багатобічне, надзвичайно гнучке, застосовує багато різноманітних способів та засобів. Вивчаючи природні причини, що створили московське загарбництво та досі його живлять, треба водночас досліджувати його стратегію і тактику. Історики не згадують надзвичайної ваги факту: москвини кажуть правду, коли стверджують, що жодного народу не завойовували. І це — правда. Завойовувати — це перемогти військовою силою. А всім без винятку перемогам Московщина завдячує не своїй силі, а слабкості та ще глупоті своїх ворогів. Слабкість московських ворогів не була фізичною, матеріальною. Московщина підбивала під себе народи культурно, господарчо і військово значно сильніші, наприклад, Україну чи Польщу.
Чим же їх перемагала і перемагає варварська Московщина? Вживаючи сучасні поняття — холодною війною. Московське військо лише завершувало, закінчувало вже здобуту перемогу війною холодною. Від кого навчився москвин такої навіть не хитрості, а справді великої політичної мудрості? І що таке, властиво, є «холодна війна»?
Китайський стратег Сун-Тсу написав 2500 років тому «Мистецтво війни», що її можна було б назвати «Мистецтво холодної війни». У тій книжці читаємо: «Руйнуйте все, що зміцнює силу ворожої держави, зсередини тієї держави і руками її громадян. Для того вживайте всіх засобів і способів, не оглядаючись ні на що. Наприклад, приваблюйте, затягайте визначніших, впливових, поважних осіб до злочинної, протизаконної дії. Потім примушуйте їх служити нашій державі, загрожуючи оприлюднити їхні підлі вчинки. Коли вони не погодяться, то оприлюднюйте всі знеславлюючі (компрометуючі) їх факти. Нав’язуйте приятельські зв’язки з шумовинням, злочинцями, продажними, покривдженими, озлобленими на владу і на суспільство людьми. Не шкодуйте грошей і зусиль, щоб поширити і поглибити всяке озлоблення, невдоволення, незгоди, ненависть, підозру, упередження поміж людьми і групами їх. Під’юджуйте молодь проти старших поважних людей. Руйнуйте національні та релігійні традиції. Поширюйте розпусту. Щедро платіть повіям, танцюристкам, шинкарям, щоб вони зваблювали молодь на пиятику і танці, що руйнують мораль і здоров’я молоді. Перешкоджайте всіма способами тим заходам уряду і суспільства, які зміцнюють духовно і фізично здоров’я ворожої нації. Робіть усе, що можете, щоб їхньому війську завжди і постійно бракувало їжі та військового спорядження і за мирного часу. А понад усе не шкодуйте грошей на підкуп донощиків та шпигунів з громадян ворожої нам держави. Мусите їх мати в усіх установах, у всіх галузях життя ворожої нам держави. Не легковажте і дрібницями. Збирайте всі відомості в одному місці, що має їх оцінити і планово використати задля нашої держави. Витрачені на все це гроші повернуться з величезним зиском. Державний муж, що володіє зібраними відомостями про ворожий народ і що має мережу своїх агентів у ворожій державі, такий державний муж важить для нас більше, ніж усі наші скарби разом, він бо ж їх збільшить, вигравши війну». У кожній сусідній з Китаєм країні жили і живуть у містах, чи мандрують по країні тисячі китайців, продаючи свій крам (переважно шовкові тканини і таємно — опіум). В. Ленін створив 1917 р. кілька полків з таких китайців. Вони були найвірнішими В. Ленінові.
Ще одна книжка, що її написав у ХІ ст. перс Нізам-ал-Мулк. У ній читаємо, що головним завданням послів є заснувати (організувати) і керувати мережею шпигунів у країні, де він працює. Посол мусить довідуватися про все життя країни: про стан доріг, гірських переходів, про озброєння і лад війська, фортець, промисловість і землеробство, про запаси харчів, торгівлю, про стан державної скарбниці і т. п. Мусить вивчати вдачу народу, його незадоволені потреби, причини всякого незадоволення, про вплив релігії і священиків. Мусить знати життя, характер, нахили, слабкості короля, міністрів, вельмож і провідної верстви. На цих відомостях наш уряд мусить будувати свою стратегію і тактику у війні і в дипломатії. Завоювавши Московщину, татаро-монголи змішалися з прамосквинами-фіннами кровно і культурно. Створився новий азійський народ — московський. Татари були значно культурніші, і провід Московщини опинився в руках московсько-татарських метисів або чистокровних татар. Скажімо, цар Борис Годунов був татарин. Так у Московщині продовжилася стара монгольська політична і воєнна стратегія і тактика, що її тепер називають «холодною війною», себто підрив сили ворога зсередини, руками самого ж ворога.
Влітку й восени 1917 р. московські партії боролися і билися за імперську владу. Фактично її не було, уряд був безсилий. Московські солдати розбігалися по домівках, армія розвалювалася. В Україні було інакше. Всі українські партії об’єдналися і створили українську державну владу — Українську Центральну Раду (УЦР). Її накази охоче виконували всі українці. Отже, Московщина була роз’єднана і безсила, а Україна об’єднана і сильніша, бо мала понад 100 тисяч вояків у зукраїнізованих полках, які самі, без наказу згори створилися і рвалися до бою з Московщиною. В імперському війську було понад 4 мільйони українців. Спираючись на вже зукраїнізовані полки, український уряд мав можливість змобілізувати 2–3-мільйонне військо, бо всі військові і селянські з’їзди 1917 р. домагалися цього від УЦР; вимагали повиганяти з України всіх москвинів і поставити українське військо на московсько-українському кордоні. Вимагали негайно проголосити державну незалежність України. Вихована на москволюбних ідеях М. Драгоманова українська інтелігенція (соціалістична і несоціалістична) цього якраз НЕ хотіла, прагнула протилежного. Її провідник у своїй сповіді пізніше писав: «Ми, українські демократи, були щиро і безоглядно закохані в московську демократію. Ми непохитно їй вірили. Вірили, що її ідеали, ідеї, інтереси тотожні з нашими. Отже, московська демократична імперія є також і українською, і тому українці мають її боронити. Будь-яке відокремлення України від демократичної Московщини вважали ми безглуздим, назадницьким, згубним самій же Україні (москвини таке саме вбивають і тепер у голови українців. — Мудро вчили Сун-Тсу та Нізам-ал-Мулк. Вся трагедія України 1917–1922 років полягала в тому, що невблаганне життя примушувало українську москволюбну і соціалістичну інтелігенцію воювати проти коханої старшобратньої демократії. Примусило ворогів української незалежної державності воювати, боротися ЗА українську самостійну державу. Примусило переконаних борців за соціалізацію боротися за приватну власність. Примусило питомих безбожників звертатися за допомогою до св. Софії. Було б і справді якимось чудом, якби вони цю боротьбу виграли.
Катастрофа 1917–1922 років була карою Божою Україні за те, що її провідна верства відцуралася українських національних святощів, прадідів з їхніми заповітами, національних традицій; відцуралася власної матері — національної і християнської України. Величезний вибух національної стихії 1917 р., опинившись без проводу, розпорошився на тисячі окремих повстань, змарнувався. Цю кару Божу за національну зраду провідників бачимо в усій нашій історії від Переяслава по сьогодні. Чесних українських патріотів Московщина вигубила. Залишилися і дали нащадків моральна підлота, лакузи, що за шмат гнилої ковбаси матір рідну продавали. Їхніми руками і головою Московщина розбудувала свою імперію і втримує її сьогодні. Тому тема «яничарства» є чи не найголовнішою в українській історіографії. А вона й досі не розроблена. Обмежимося кількома прикладами.
Князь Костянтин Острозький, якого славлять наші малоукраїнці, був вірним слугою Польщі. Його жінка-полька католичила і польщила його дітей, а він пальцем не ворухнув. Коли князі Глинські 1507 року повстали проти Польщі, щоб відновити українську незалежну державу, Острозький став на бік Польщі. До речі, Московщина обіцяла Глинським свою військову допомогу. Коли ж вони повстали, допомогла… Польщі. Навіть ув’язнила Глинських, коли вони після поразки втекли до «союзниці» Московщини. За Б. Хмельницького найбільшим польским яничаром був Адам Кисіль.
Кошовий Запорізької Січі Яків Барабаш та полковник Мартин Пушкар підняли 1658 р. повстання проти гетьмана Івана Виговського саме перед вирішальним Конотопським боєм. Проте І. Виговський вибив до ноги стотисячне московське військо так, що цар Олексій наказав своїм воєводам замиритися на будь-яких умовах і сам збирався тікати з Москви. Татари були союзником України і допомагали І. Виговському, отож на той час не було в Криму татарського війська. Користуючись з цього, кошовий Іван Сірко напав на Крим і пограбував його. Обурені татари залишили Виговського і подалися до Криму, руйнуючи все на своїм шляху і забираючи тисячі українських бранців. Чи І. Сірко був дурень, чи підкуплений Московщиною? Без татарської допомоги сили І. Виговського значно зменшилися. Використовуючи це, полковники Іван Безпалий, Тиміш Цюцюра, Яким Сомко, Василь Золотаренко, Іван Сірко з допомогою Московщини підняли 1659 р. повстання проти гетьмана І. Виговського і цим так ослабили силу України, що Московщина вже змогла накинути Україні свої умови миру. Як назвати цих полковників?
Гетьман Іван Брюховецький віддав 1665 р. Московщині рештки самоуправних прав України, хоч не був примушений нічим і ніким. Хто ж був І. Брюховецький?
За намовою москволюба єпископа Лазаря Барановича полковник Дем’ян Многогрішний зрадив 1669 р. гетьмана Петра Дорошенка. Московщина зробила його гетьманом, і він віддав їй ще більше прав України (Московщина пізніше віддячила йому — заслала до Сибіру). Як назвати Д. Многогрішного?
Налякавшись перемог гетьмана Петра Дорошенка, Московщина погодилася прийняти його вимоги: забрати з України московські залоги і не втручатися в жодні справи України. Але полковник Іван Самойлович переконав москвинів не поступатися гетьманові, а далі продовжувати війну, обіцяючи допомогти Московщині розбити П. Дорошенка. За це Московщина зробила Самойловича гетьманом, і він обрав на Київського митрополита завзятого москволюба князя Гедеона Четвертинського та послав його 1685 р. висвячувати не до Вселенського Патріарха, як це було від князя Володимира і до того часу, а до московського патріарха. Так він підпорядкував Українську Церкву московській, не примушений ніким і нічим. Як назвати І. Самойловича?
За Богдана Великого десятки таємних брюховецьких, самойловичів, барабашів, пушкарів одержували від московського царя «жалованые грамоты» на землю в Україні. Але вони їх закопували, ховали, бо Великий Богдан рубав таким Юдам голови.
Генеральний Суддя Василь Кочубей, сотник Іван Іскра та інші неодноразово попереджали Петра І, що І. Мазепа його «зрадить». Вони повідомляли московський уряд про кожний крок І. Мазепи, що видавався їм за підготовку до «зради». Тим вони не дали великому гетьманові підготувати Україну до збройного порахунку з Московщиною. Коли І. Мазепа відкрито підніс свій меч на Московщину, вони відкрито стали допомагати Московщині. Так сотник Жарівка-Покорський виказав Московщині таємний підземний вхід до фортеці Новгород-Сіверського. Полковник Гнат Галаган показав Московщині доступ до Запорізької Січі. Полковник М. Бурляй здав Московщині фортецю Білу Церкву за хабара. Полковник Іван Скоропадський здав Московщині без бою твердиню Стародуб. За це він одержав з московських рук безправну гетьманську булаву. Сотник Іван Ніс показав Московщині таємний підземний вхід до Батуринської твердині. Бій під Полтавою, що визначив долю України на наступні століття, виграв не Петро І з його 50-тисячним військом. Той бій виграла одна мала людина без жодного війська. Як?

Продовження  в наступному номері.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.