Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як зробити багатих багатшими, а бідних – ще біднішими [Випуск № 1047]

Словосполучення «непопулярні реформи» знову, як і за часів спершу прем’єрства, а потім президентства Леоніда Кучми, гуляє Україною. Схоже, що суспільство вже заколисане словами про те, що без непопулярних реформ буде значно гірше, ніж зараз. Буде дефолт, катастрофа, колапс економіки, політичний розпад держави... Одне слово, жах. Тож чимало людей уже готові сказати: нехай будуть ці клятущі непопулярні реформи, тільки б не було ще гірше, ніж зараз.
Непопулярні, але потрібні
У чому суть таких реформ?
По-перше, в істотному скороченні державних витрат. Але не механічному, а змістовно ефективному, залежно від ситуації тимчасовому чи постійному, у наведенні жорсткої бюджетної дисципліни.
По-друге, у різкому посиленні боротьби з корупцією й у реальній детінізації економіки, в заохоченні та примусі сплачувати податки.
По-третє, у стимуляції найманих працівників і бізнесменів більше працювати (в тому числі й за рахунок збільшення пенсійного віку) і вкладати вільні кошти у першу чергу в розширення виробництва.
По-четверте, у підтримці зростання експорту, а водночас і внутрішнього ринку за рахунок зусиль національного товаровиробника.
По-п’яте, зазвичай у відчутній (але не обвальній) девальвації національної грошової одиниці з метою пожвавлення експорту та обігу грошей.
Ясна річ, це не вичерпний комплекс заходів, але і цього списку достатньо.
Непопулярність подібних реформ зрозуміла – навіть такий, теоретично підтримуваний майже всім суспільством захід, як боротьба з корупцією, при втіленні у життя для багатьох перетворюється на щось дражливе і неприємне. Раніше дав поліцейському в лапу, і все, а тепер...
А детінізація економіки? Теж практично всі – «за», але ж доведеться платити з усіх зароблених грошей податки, часом чималі. Та загалом такі реформи спрацьовують, якщо треба у порівняно короткий термін не просто фінансово оздоровити економіку, а й провести її бодай часткову модернізацію, включно із структурною перебудовою.
А хто реформатори? Наразі їх ініціює і збирається проводити владна вертикаль, очолювана Віктором Януковичем – висуванцем Партії регіонів, до якої входить найбагатша людина України Ренат Ахметов і яку підтримали на виборах ледь не всі доларові мільярдери країни. Іншими словами, йдеться саме про олігархів, які безпосередньо суміщають у своїх руках потужні економічні, політичні, організаційні і медійні ресурси, про творців нинішнього реального (а не записаного в Конституції та законах) державного ладу України.
Економічним підґрунтям могутності цих олігархів є експортно-орієнтовані низькотехнологічні галузі промисловості; їхній освітній рівень (за винятком двох-трьох) вочевидь недостатній для розуміння стратегічних проблем соціально-економічного розвитку країни.
Справжня, а не декларативна економічна модернізація України повинна була б ґрунтуватися на відмові від провідної ролі металургійної та хімічної промисловості (яка випускає до того ж продукцію низького ступеня обробки) і від експорту непереробленої продукції сільського господарства на користь більш складних промислових та сільськогосподарських товарів, які б ішли як на світовий, так і на внутрішній ринки. Але чи захочуть олігархи істотно обмежити власне споживання (яке використовує майже виключно імпортні товари) на користь значних капіталовкладень у модернізацію економіки, яка окупиться нескоро? Чи в їхніх інтересах формування українського масового платоспроможного покупця – споживача продукції середнього і малого бізнесу? Чи зроблять вони хоч крок у подоланні корупції у вищих ешелонах влади, якщо досі там усе ґрунтувалося на протилежних засадах?
Це, власне, риторичні запитання.
А тому «непопулярні реформи» в Україні, якнайімовірніше, зведуться до підвищення у 2-3 рази цін на газ для населення, у скороченні соціальних програм, у зменшенні і без того мізерного фінансування на науку, освіту й медицину, що матиме катастрофічні наслідки, і до зростання безробіття. І все це поєднуватиметься із зростанням бюджетної підтримки «реальної економіки», себто тих самих олігархів.
Отож бідні стануть біднішими, багаті – багатшими, середній клас животітиме і далі на грані існування, а трудова еміграція, особливо освіченої молоді, все зростатиме. Що станеться з країною в результаті таких «реформ»? Це питання, на яке їхні ініціатори, схоже, відповідають: «На наш вік вистачить».
Сергій Грабовський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.