Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
22
жовтня
Випуск
№ 1342 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ОлєГ Калуґін: «Путін - це тимчасовий поворот в історії» [Випуск № 1045]

Професор американського Центру з вивчення проблем розвідки і контррозвідки Олєґ Калуґін про сталінські методи Владіміра Путіна, Російську православну церкву на службі ФСБ та про смертельні ризики, пов’язані з політичною активністю. Життя Олєґа Калуґіна схоже на американські гірки. У 18 років за переконанням він пішов у чекісти, в 40 став наймолодшим генералом в історії КДБ. На початку перебудови відкрито виступив за необхідність реформування органів, зокрема їхню деполітизацію і департизацію, ліквідацію системи політичного розшуку й сувору звітність перед парламентом, за що потім був відправлений у запас. Обирався народним депутатом СРСР. Двічі був позбавлений усіх державних нагород і військового звання. У Росії, де він заочно засуджений до 15 років позбавлення волі, його ім’я тісно пов’язане з визначеннями «зрадник» і «перебіжчик». У США Олєґ Калуґін разом з американським контррозвідником Дейвом Мейджером розробив автобусний маршрут шпигунськими місцями Вашингтона, з колишнім директором ЦРУ Вільямом Колбі написав сценарій комп’ютерної гри «ЦРУ проти КДБ» і взяв участь у створенні Міжнародного музею шпигунства.

– Чи правда, що в російських спецслужбах створено потужний відділ, орієнтований на створення за кордоном проросійського лобі?
– Таку ідею висловив Путін досить давно, і зараз під назвою «Русскій мір» вона втілюється в різних громадських і культурних організаціях. У цій справі російському керівництву дуже допомагає православна Церква, яка завжди була в одній упряжці з органами держбезпеки. За радянських часів влада трималася на КПРС, органах держбезпеки і ВПК, тепер РФ стоїть на органах держбезпеки, православній Церкві, що є їхньою складовою, і тамтешньому бізнесі, який багато в чому керований цими органами. Великий бізнес, ділові люди Росії вже добре засвоїли: якщо вони не дружитимуть із представниками останніх, то їм можуть зірвати контракт, звинуватити в хабарництві, а то й узагалі вбити. Окремий аспект –гроші від ділків керівникам країни. Вони дають їм змогу, м’яко кажучи, безбідно існувати й, отримуючи додаткові доходи, жити не на зарплату.
Одним із основних об’єктів російської розвідки є російська еміграція, бо вона в кількісному, та й у якісному плані істотно зросла. Робота з нею за Путіна суттєво посилилася і, думаю, ведеться в не менших масштабах, ніж за СРСР. Це один із найзручніших способів грати на патріотичних почуттях, а також використовувати якісь невдачі колишніх російських громадян у їхній новій кар’єрі, новому житті.
Хотів би ще додати щодо РПЦ, яка впевнено зайняла нішу, що належала в радянські часи Компартії. Не потрібно забувати, що Російська православна церква і будівництво «Русского міра» – це одне з прикриттів, які використовує нині російська розвідка. Через свої парафії у всьому світі вона маніпулює свідомістю вірян, нібито надаючи духовну і моральну підтримку, а насправді впроваджуючи те, що інспіровано органами безпеки РФ.

– Зокрема, і в Україні?
– Звичайно. Те, що ФСБ працює повсюди в усіх колишніх радянських республіках, не викликає жодних сумнівів. Іноді вона співпрацює з місцевими органами, а іноді діє самостійно залежно від обставин. Їй там набагато простіше, ніж у якій-небудь Канаді, Австралії чи США. Думаю, на всьому пострадянському терені є й агентурна мережа. У країнах Балтії, наприклад, я навіть не сумніваюся в цьому. Звичайно, у Грузії. У Білорусі теж треба щось створювати, оскільки Бацька відходить убік від Росії. В Україні, впевнений, теж є.

– Чи означає це, що ФСБ впливає на той самий український політичний бомонд, на владу, на людей, наближених до неї?
– Так, може впливати через своїх ставлеників, або колишніх, або набутих. Це виявляється в прихованих закулісних діях. Органи розвідки і контррозвідки завжди діють таким чином, тим більше в районах, які можуть бути вибухонебезпечними. З Україною в РФ завжди була непроста ситуація. Україна – найбільша і найрозвиненіша республіка СРСР після Росії, але по закінченні війни у вас ще довго тривали виступи проти радянської влади, і це назавжди залишило слід у міждержавних відносинах.

– Які,на вашу думку, шанси Путіна на виборах?
– На сьогодні вони хороші, тому що Росія перебуває у відносно непоганому економічному становищі. Світова криза теж зачепила її, але не настільки, щоб повернути виборчі пріоритети в інший бік. До того ж у Путіна немає реальної альтернативи: Мєдвєдєв несамостійний, хоча й намагається подати себе таким. Разом із Путіним до влади прийшов КДБ. Нинішній прем’єр тримає в руках весь державний апарат, а там до 70% великих кремлівських чиновників – це або колишні працівники держбезпеки, або інформатори, пов’язані зі службою безпеки.
Тож, узагальнюючи, я сказав би, що в історії людства не було випадку, щоб при владі будь-якої країни виявилися органи безпеки. Військові – так, це буває, а працівники держбезпеки, до того ж із такою репутацією часів радянської чи вже російської історії, – ні. До речі, це показник стану умів і настроїв у нинішній Росії. Це відносно нове кремлівське покоління, але його менталітет, звичка все розглядати крізь призму підозрілості та недовіри до людей цілковито збереглися з радянських часів. Тому те, що зараз там відбувається, – дуже відвертий і яскравий приклад того, як КДБ закручує гайки в країні. У Росії знову починає панувати атмосфера страху. Люди стали боятися.

– Тобто органи безпеки можуть цілковито контролювати президентські вибори?
– Певна річ, вони завжди все контролювали. І в СРСР, і в Росії. Я колись брав участь у виборах – був депутатом, працював також у виборчих комісіях, і я знаю всі ці технології, підрахунки голосів тощо. Тож у цьому сенсі мало що змінилося.

– У чому, на вашу думку, різниця між путінською і радянською системами? Сталінськими та путінськими методами управління країною?
– Радянську систему в одну купу звалити не можна. Була сталінська, була хрущовська, була брєжнєвська, була андроповська, була ґорбачовська. І кожна мала свою особливість. Путін же почасти повернувся до сталінських методів. Різниця лише в тому, що за Сталіна репресії були масовими. Він саджав за ґрати і стратив сотні тисяч, мільйони людей. А Путін діє вибірково. Знову створив у Росії авторитарну державу: його режим не такий кривавий, але не менш злочинний, ніж сталінський.

– Кілька років тому під час своєї публічної лекції в Нью-Джерсі ви сказали, що Путін ніколи не працював у розвідці. А як же НДР?
– У жодній розвідці він не служив. Це, між іншим, підтвердив у своїй книжці й Владімір Крючков, тодішній начальник радянської розвідки та один з організаторів невдалого путчу 1991 року. А те, що Путін працював у Дрездені, до розвідки не має стосунку. До так званих країн народної демократії – Польщі, НДР, Болгарії тощо – направляли працівників внутрішнього апарату, завдання яких полягало в тому, щоб зміцнювати місцеві органи безпеки, розвідкою вони не займалися.
Особисто Путіна я не знав: він обіймав надто маленьку посаду, щоб підпорядковуватися безпосередньо мені. Був простим оперативником, одним із 3 тис. співробітників, які ходили нашими коридорами.

– Чому Боріс Єльцин своїм наступником обрав саме Владіміра Путіна?
– Почну цю історію з кінця. Боріс Єльцин за кілька місяців до своєї смерті в одному з інтерв’ю на запитання, які зі своїх помилок він вважає основними, відповів: війна в Чечні й вибір моїм наступником Владіміра Путіна. Чому ж він зупинився на ньому? Річ у тім, що його сім’я потрапила під розслідування за нібито економічні злочини і відомості про це з’явилися в ЗМІ. Єльцин був розлючений: нехай розслідують, але навіщо давати інформацію в медіа. Путін тоді був директором ФСБ. І коли Єльцин поцікавився в нього, як припинити наклепницьку кампанію проти своєї родини, той відповів: немає проблем. Не минуло й місяця, як генерального прокурора Юрія Скуратова, а він був людиною зі слабкостями, запросили до однієї квартири, де на нього чекали дві дівчини. Гульня була знята на відео й одразу ж потрапила на російське телебачення в документальному викладі. Усе це організувала ФСБ. Дума, побачивши, чим займається генеральний прокурор, негайно зажадала його відставки. А Єльцин вирішив, що Путін і є та сама людина, на яку можна покластися в усьому.

– 2000 року президентом Росії став Владімір Путін, а вас оголосили зрадником. Це його особиста помста?
– Я до 1995-го мешкав у Москві, часто їздив за кордон, виступав на телебаченні, на різних зібраннях, розповідав про злодіяння КДБ. Якби поводився інакше, то мав би змогу залишитися в органах, а так пішов на пенсію. Тоді в Росії став розвиватися приватний сектор, і з колишніми колегами ми створили спільне російсько-американське підприємство з телекомунікацій. Ось як представник цієї фірми я легально й приїхав до США. Але саме в цей час до влади прийшов Путін і в одному зі своїх публічних виступів назвав мене зрадником. Він представник старої кадебешної школи, а ця система ніколи не вибачає відкритих виступів проти неї. У відповідь я публічно назвав його військовим злочинцем за те, що він накоїв у Чечні. І сказав, що він, як і колишній президент Югославії Мілошевич, колись обов’язково постане перед міжнародним судом і буде тяжко покараний за свої злочини проти народів Північного Кавказу.
Після цього проти мене порушили справу, я отримав повістку з’явитися до слідчого. Знаючи радянсько-російську систему судочинства, до Росії не поїхав, а попросив посвідку на проживання в Америці. Пізніше здобув і громадянство Сполучених Штатів. Російське громадянство мені залишили, але відібрали звання, усі нагороди, пенсію й засудили до 15 років позбавлення волі. Держава США надає мені тепер захист і можливість їздити по всьому світу.
Схожий епізод, щоправда, в полегшеній формі, був і за Міхаіла Ґорбачова, коли я виступив із проектом реформ, передусім у сфері держбезпеки. Тоді за поданням КДБ з’явився указ Ґорбачова, яким я також позбавлявся звання, нагород, пенсії, звинувачувався в зраді. Але того дня, коли мав з’явитися до військової прокуратури, мене зареєстрували кандидатом у депутати Верховної Ради від Краснодарського краю. То були чистий збіг і реакція людей, які мене ніколи не бачили, але хотіли таким чином підтримати. Я набрав тоді 1,25 млн голосів і став народним депутатом СРСР.
У серпні 1991 року після путчу Міхаіл Ґорбачов цілковито реабілітував мене, понад те, запросив на прийом у Кремль. Так я став у нього головним консультантом із реформ КДБ. Комітет тоді роздробили на п’ять частин: розвідку, контррозвідку, прикордонні війська, інші органи. Я вважав і вважаю, що єдине КДБ було найсильнішим кулаком, а це завжди небезпечно для країни.

– Чи вірите ви, що в Росії коли-небудь можлива справжня демократія?
– Демократія – дивлячись що мати на увазі. Російська демократія навіть не наближається до західної, хоча та має свої особливості. У РФ є лише її формальні ознаки: наявність багатопартійної системи, вибори президента тощо, але, на мій погляд, це просто маніпуляції громадською думкою. По суті, чекісти знову тримають у руках країну. Цей процес здається незворотнім, але, сподіваюся, прогрес колись усе ж таки буде, бо підростає нове покоління, яке необов’язково прив’язане до традицій радянського чекістського минулого.
Молодь сьогодні може вчитися там, де хоче, є й фінансові можливості: стипендії, гранти, вільні поїздки тощо. Отримання досить об’єктивної інформації формує уми молодих людей, і я думаю, що вони змінять обличчя Росії, зроблять її членом демократичної спільноти. Прихід до влади Путіна – це тимчасовий поворот в історії.

– Після вбивства Алєксандра Літвіненка ви сказали, що «ФСБ гірша, ніж гестапо». Що ви мали на увазі?
– Я, можливо, й не дуже добре знаю історію гестапо, але впевнений, що до застосування таких витончених засобів убивства, як радіоактивний полоній, у нього не доходило. Треба віддати належне англійським слідчим, яким спало на думку перевірити наявність радіоактивних речовин. Літвінєнко став жертвою, бо часто був нестриманий у своїх оцінках Путіна. Я ніколи з ним особисто не зустрічався, але ми часто розмовляли по телефону, обговорювали поточні справи, він мені давав посилання на свої статті в інтернеті, й одна з них була такою гострою щодо Путіна, що, думаю, той не стерпів.

– Чи вважаєте ви, як і Літвіненко, що вибухи житлових будинків у Москві, котрі слугували приводом для вторгнення до Чечні, були спланованою акцією російських спецслужб?
–Я цю версію, звісно, знаю. Важко повірити, щоб на таку акцію пішли чеченці. Можу зрозуміти, якби підірвали якийсь державний заклад або щось на Красній площі – в цьому був би якийсь символічний жест. А тут зруйнувати будинки в небагатому районі міста, вбити людей – схоже на цілеспрямовану спробу викликати в суспільстві негатив щодо чеченців. Це зробили ті, хто був зацікавлений у війні на Кавказі.

– Ви маєте на увазі ФСБ?
–Так, звичайно. Там були різні люди. Держдума доручила розслідувати вибухи Юрію Щекочихіну, видатному російському громадському діячеві. То був мій хороший друг, його смерть також дивна. Усе це дуже схоже на те, що трапилося із Алєксандром Літвінєнком. Навіть симптоми подібні: у Юри випало все волосся, він 12 днів був у комі. У цих справах є спільне, про що я публічно заявляв. Сєрґєй Юшенков, член тієї самої комісії з розслідування вибухів, був застрелений біля власної квартири. Цей ланцюжок красномовно свідчить про характер нинішнього режиму. Всіх, хто намагався розслідувати справу, вже немає в живих.

– Чи є реальна небезпека для вашого життя?
– Можу навести цитату з недавньої книжки Роберта Ерінджера, в якій один із колишніх високопоставлених співробітників КДБ каже про мене: «Жив би він у Європі, давно вже мертвий був би. Але в США це складно зробити». Саша Літвінєнко загинув у Великій Британії. Однак за всю історію Сполучених Штатів на їхній території не загинув жоден радянський чи російський, кажучи за давнім звичаєм, «неповерненець». Організація роботи служб безпеки тут поставлена на такий рівень, що такого просто не може статися. Це не докір службам безпеки європейських держав, а статистика. Справа Літвінєнка вельми красномовно свідчить про можливі ситуації, але одна з форм мого захисту полягає в тому, що я веду публічне життя: багато виступаю на радіо й телебаченні, в різних державних і громадських організаціях. Відкритий спосіб життя – це частина моєї безпеки.

Спілкувалися: Олена Чекан, Олександр Народецький  «Український Тиждень»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.