Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Кар’єра вчителя: покликання чи безвихідь? [Випуск № 1042]

 Сьогодні Україна розвивається як незалежна, самостійна держава. Безперечно, майбутнє нашої країни в руках молодого покоління, адже саме ті, хто народився у вільній (хоча б і на словах) країні, можуть, не озираючись назад, створити сучасну розвинену державу. Усе змінюється, і в батьків лишається дуже мало часу, який би вони могли присвятити вихованню дітей, адже фінансове питання зараз турбує, як ніколи. Тому проблема навчання, а паралельно й виховання нового покоління лягає на плечі шкільних вчителів. Яким дивом у нашій країні ще існує професія «учитель», дійсно не зрозуміло. Адже працюючи і на роботі, й удома, вирішуючи проблеми та конфлікти дітей, виховуючи їх, як винагороду вчитель отримує в середньому 2000 гривень. Ці кошти аж ніяк не є бальзамом для зіпсованих нервів. Тому стати вчителем сьогодні мріє все менше дітей та підлітків і ще менше студентів педагогічних спеціальностей після отримання освіти йдуть працювати до школи.
Закінчивши університет, вони розуміють, що без досвіду роботи, стажу не матимуть ніяких додаткових відсотків до заробітної платні, а жити за за мізерну зарплату - нереально. Тому працювати за спеціальністю вирішують одиниці. Деякі ж з ентузіастів, пропрацювавши один-два роки, не витримують напруження, можливих конфліктів із досвідченими колегами, які критикують викладання, та залишають роботу. Але все одно хтось залишається. Із чим це пов’язано?
Насамперед головний чинник, який керує молодим учителем, - це любов до своєї роботи. Вдячної чи не вдячної, але улюбленої, цікавої, «своєї». Адже залишаються вони працювати в сучасній школі лише тому, що не уявляють свого життя без неї, без учнів, без викладання. Це справжні подвижники своєї справи. Вони сподіваються, що коли-небудь, згодом, їхню працю згадають, що вони будуть корисними суспільству. Також вони сподіваються, що рано чи пізно, держава та влада згадають, що країні потрібна освічена, вихована молодь, яка буде спроможна зробити щось для розвитку цієї країни.
Справа в тому, що не тільки самі вчителі вважають вибрану професію невдячною та важкою. За результатами проведеного опитування, дев’ять із десяти респондентів на запитання «Чи хотіли б ви працювати вчителем?» відповіли «ні» й обґрунтували відповідь відомими фактами низької зарплатні, «важких» і невихованих дітей, величезним фізичним і психологічним навантаженням.
Але вчителі, які працюють більше трьох років, на запитання «За що ви любите свою професію?» відповідають майже однаково: «Я люблю дітей, своїх учнів». А потім додають, що не уявляють свого життя без роботи у школі. Так, хороший учитель, відданий своїй роботі, зможе навчити й виховати і старанну, здібну дитину, і некерованого розбишаку, з кожним знайти спільну мову, заробити в дітей авторитет.
До речі, авторитет. Отримати повагу від сучасних дітей надзвичайно важко. Адже ті часи, коли батьки виховували в дітей повагу до старших, та й просто оточуючих людей, уже минули. Нинішні діти визнають авторитет лише тієї людини, яка цього варта. І їм дуже важко зрозуміти, що людина, яка не має дорогого одягу, мобільного телефону, авто, може викликати повагу, оскільки звідусіль - із засобів масової інформації, реклами - лунають думки, що авторитет може мати лише заможна людина. І, таким чином, до обов’язків учителя додається завдання виховати повагу до оточуючих, певні моральні принципи, втлумачити етичні принципи.
Справжній учитель від Бога не робить із цього проблеми. Він вважає це своїм найпершим обов’язком - виховати дитину освіченою, культурною, цілеспрямованою, творчою особистістю. Вони працюють, щоб з часом країна отримала вдячне покоління.
Не можна сказати, що, вибираючи професію вчителя, людина опиняється в безвихідному становищі. Вибір завжди є, до того ж усвідомлений. Можна покинути школу, змінити фах, попрацювати на базарі, як це робили в 90-х роках, забути про гордість, освіту й амбіції. Але залишаться ті, хто справді любить свою роботу й живе нею.
У сучасній Україні кар’єра вчителя - це справжня самопожертва. Стати вчителем може тільки той, хто відчуває покликання до цього, упевнений у своєму прагненні та своєму виборі. Стати вчителем - це на все життя. «Це - як наркотик, - сміючись, додає молода вчителька, - спробуєш один раз і вже не зможеш жити без цього. Діти - це все!»
І справді, якщо діти для вас - усе, ви не помилились із професією. Клас уже чекає, вам - до школи.
Д. Квітка

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.