Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чи такої України ми чекали… [Випуск № 1042]

Традиція колективного сходження на г. Говерлу в переддень Дня Незалежності започаткована у відділенні реанімації кілька років тому. Слід сказати, що у наш час гори стали одним із символів держави, чи навіть всього континенту: такими є Фудзіяма для Японії, Еверест – для Азії, Олімп – для Греції, Монблан - для Європи… Ми ж маємо Карпатську Говерлу, свою українську вершину.

Стоячи тут, у центрі Європи, на даху найбільшої на континенті держави, можна окинути поглядом безмежну панораму вершин і хребтів, радіти сонцю, простору, синяві піднебесся, справжній гірській свіжості. А ще -  відчути велич нашого краю, подих його історії – історії шляху до незалежності. За неї боролися століттями, а отримали для багатьох несподівано, за кілька років, внаслідок розпаду Союзу. 20 років тому, зробивши вибір на користь власної свободи, ми наївно очікували, що багатства країни забезпечать нам гідне життя, що ми, громадяни, зможемо пишатися своєю державою. Але цього, на жаль, не відбулося. Україна і далі залишається країною великих можливостей і втрачених шансів. Багата на ресурси, працьовитих людей, родючі землі, вона могла б бути лідером за рівнем розвитку в Європі. Однак, згідно з даними журналу Forbes, українська економіка є за три позиції від останнього місця у світовому списку, яке посідає Мадагаскар, де 77 % населення живе за межею бідності.
Чому так ? Чому настільки різними стали шляхи у нас з вчорашніми соціалістичними країнами Східної Європи, Балтії, Грузії, з якими ми ще недавно мали спільну точку відліку ? Що не вдалось Україні ? Чому для більшості ми і далі залишаємося лише  територією на карті? Здавалось би, є у нас Конституція, Герб, власне військо, проте так і не маємо своєї Держави, по-справжньому української влади. Складається враження, що незалежність отримала не Україна, а Українська Радянська Соціалістична Республіка. Наша влада, нинішня «еліта», створилася з радянських трофеїв : з уламків комсомолу, «рєальних пацанів» з криміналу та «перефарбованих» колишніх партійних господарників, основною перевагою яких була спритність та здатність «урвати» все, до чого можна було дотягнутися. Їх ще свого часу називали «прихватизаторами». Хоча є ще й окремі вкраплення «професійних» патріотів, патріотизм яких закінчується там, де починаються їхні особисті інтереси. Не дивно, що вони побудували державу своїх і для своїх, державу чужу та байдужу до свого народу. Щоправда, з українськими декораціями – шароварами, вишиванками, салом та горілкою. Як наслідок, суспільство ділиться на тих, хто живе і тих, хто виживає.
Та чи могло бути інакше? Українців по духу, готових взяти на себе відповідальність за стан справ в країні, тоді, в 91-у, було критично мало. Та й звідки їм взятись. Віками цвіт нашої нації, кращих із кращих, тих, хто реально рухає історію, фізично знищували, морили голодом, заганяли в еміграцію, через коліно ламали їхні долі. Велике диво, що цей народ на сьогодні ще є. Адже так довго його намагались позбавити права бути собою, перетворити на натовп, із яким можна робити все, що завгодно. Тож здається, доречно перефразувати відомий вислів : «Ми створили Україну, тепер залишилось створити українців». Тих, для яких ця земля стала б чимось більшим, ніж просто місцем проживання. Бо ж є одна гірка, але важлива істина: ніколи не ціниться та свобода, що приходить безкровно. Вона сприймається як належне. Можливо, ми не знаємо, чого для кожного з нас варта Україна, тому що ми за неї не воювали ? Як, для прикладу, Грузія. Звичка жити з відчуттям, що від тебе нічого не залежить, – мало не основна риса нашої національної вдачі. В нас дуже довго виробляли вміння пристосовуватись, служити сильнішому. Про таких говорять : «Між краплями пройде». Думаю, це можна змінити. Адже нація – це живий організм, здатний до відновлення. Правда, само собою ніщо не приходить. Треба навчитись міряти щастя не тільки грошима, і цінувати те, що, можливо, не має одиниці виміру, але без чого нам єдиним народом ніколи не стати. Бо що ж тоді здатне об’єднати нас, українців – пляшка пива під час святкування Дня Незалежності ? За що українець має боротися ? Чи жертвувати собою ? За пільговий кредит, шенгенську візу чи грін карту для виїзду за кордон ? Ідуть на жертви і навіть віддають життя тільки за рідну матір, за Віру, за священні духовні традиції нації…
На зворотньому шляху нашої подорожі колектив відвідав церкву Пресвятої Трійці, що в с.Зарваниця, де знаходиться чудотворна ікона Матері Божої. Це святе місце на подільській землі. Добрим знаком є розбудова храму в наш час та величезна кількість людей, що йдуть сьогодні, як і раніше, від покоління до покоління, сюди, до джерела духовної сили. Що ж, так вже повелося : як би не замулювались джерела на нашій землі, тут завжди будуть народжуватись люди, які ці джерела розчищатимуть. Тож ми самі мусимо зробити це. Потрібно розчистити внутрішній простір своєї душі, наповнити оточуючий нас світ енергією українського світогляду, а не тим інформаційним брудом, що виплескують з екранів телевізорів та Інтернет - порталів. Цей шлях починається з розуміння малих і простих речей : треба вчити дітей слова Гімну, поезію Стуса і самому вчитись, повертати Віру, бо без неї немає майбутнього… Тут не варто щось робити насильно. На все треба час. Траву можна тягнути догори, але вона не буде від цього швидше рости. Ми тільки починаємо себе усвідомлювати українцями.
Поступово стаємо господарями власного дому. Тож слід, по можливості, об’єднуватись з тими, кому не все одно, хто є провідником української ідеї. Бо тільки тоді, коли ця ідея почне перемагати в суспільстві, стане панівною, лише тоді може з’явитись нове покоління вільних, одержимих людей, здатних створити кістяк Держави та вивести країну на новий рівень. Адже ніхто за нас, українців, Державу українською зробити не зможе.

А. Мельничук, заслужений лікар України, завідуючий відділенням АІТ Рівненської обласної клінічної лікарні

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.