Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Московство [Випуск № 1042]

Продовження.
Початок в минулому номері.

По 40 роках такого жандармського виробництва «казьонних» ідей та ідеалів москвини з великим зчудованням і переляком побачили, що та «література» не завжди дає політичну користь, на яку її спрямовує міністерство літератури, особливо серед немосквинів. Секретар всесоюзного комсомолу С. Павлов визнає, що українські комсомольці байдужі до комунізму. Таке самісіньке видовище повторилося на тій площі 400 років пізніше. Коли сконав Й. Сталін, стояли цілодобово тисячі москвинів. Чужинецькі очевидці свідчать, що на обличчях були великий сум, тривога, розпука і сльози. Старі люди молилися і хрестилися, благаючи «не осиротить» їх. І це підтверджує московський письменник: «Відразу ж настала в душі порожнеча. Хотілося сісти і, звернувши обличчя до неба, завити так, як виють безпритульні пси. Ні, не хочу я волі. Я хочу і потребую володаря». Кожне послаблення влади короля європейці використовували, щоб обмежити його владу. Москвини — навпаки, скликали свої Земські Собори за часів династичних криз (1608, 1773, 1825, 1917) з метою ЗМІЦНИТИ царську владу. Кат Іван ІV не захитався на троні, а слабкого Івана ІІІ москвини задушили, як щура. Петро І душив кого хотів, а недоладного Петра ІІІ москвини самого задушили. Деспот Микола І перевішав «мятежников», а слабенького Миколу ІІ «мятежники» застрелили в льоху. Європейці також страчували своїх королів, але завжди після прилюдного суду, як, наприклад, англійці Карла І чи французи Людовіка ХVІ. Москвини ж убивали своїх царів завжди без жодного суду, таємно, тих же Івана ІІІ, Петра ІІІ, Павла І, Миколу ІІ. Прикметно: Івана забито за наказом його тітки Єлізавети, Петра — за наказом дружини Катерини, Павла за згодою сина Олександра–І. Грузин Л. Берія пробував захопити трон свого земляка Й. Сталіна, спираючись на немосковські народи СРСР. Хоч він і знав, що кожний москвин-шовініст передовсім звірився кільком своїм найближчим друзям-москвинам. Вони негайно виказали його політбюро КПРС, яке не дозволило слідства й суду: застрелило Берію таємно. Є чимало натяків, що і самого Й. Сталіна вбили самі кремлівські вельможі, як Петра ІІІ 1762 р., традиційно. Обмежити царську владу пробували князь В. Голіцин 1730 р., М. Сперанський — 1815 р., Н. Лоріс-Мєліков — 1881 р., П. Мілюков — 1905 р., О. Керенський — 1917 р.. Всі спроби скінчилися трагічно для їх авторів. В. Голіцина та М. Сперанського заслали в Сибір, а П. Мілюкова та О. Керенського вигнали на чужину. Лише під тиском немосковських народів часом поступалися московські деспоти. За Кримської війни вибухло 1854 р. велике селянське повстання в половині України (т. зв. Київська Козаччина), і Олександр ІІ скасував невдовзі кріпацтво та трохи лібералізував уряд. Налякані його лібералізмом москвини вбили його. За японської війни вибухнули 1905-06 рр. селянські повстання по всій Україні. Перелякавшись, Микола ІІ підписав конституцію, дозволив скликати парламент, дав куцу місцеву самоуправу. Його вбили.
Москвини ніколи в своїй історії не повставали проти царя-деспота. Ворохобилися, коли слабшала царська влада. Причиною найбільших московських заколотів і заворушень були династичні кризи. Заколот І. Болотнікова 1611 року проходив під гаслом «за Димитрия». Повстання Є. Пугачова 1733 року — «за Петра ІІІ», декабристів 1825 року — «за Костянтина». Отже, не проти самодержавства (деспотії), а ЗА БІЛЬШУ всевладність царя. А класові гасла Є. Пугачова чи В. Леніна були демагогією, що полегшувала захоплення влади. Є. Пугачову не пощастило, бо натрапив на тверду Катерину ІІ. Ленінові пощастило, царював слабкий Микола ІІ, а потім «баба болтуха» (за виразом К. Ворошилова) — О. Керенський. А захопивши владу, В. Ленін запровадив таку деспотію, що перевершила деспотії всіх Іванів, Петрів, Миколаїв разом. ТОМУ й підтримала В. Леніна московська нація. Збройна боротьба проти його влади колчаків, денікіних, юденичів 1917–1920-х рр. була трагічним непорозумінням, що й визнав пізніше А. Денікін. Та й 90% вояків т. зв. «білих» військ становили немосквини та донські козаки, які за кількасот років вільного життя навчилися цінити волю. Зрештою і ті генерали Колчак, Юденич, Врангель також були не москвини за походженням. Натомість питомі москвини Брусілов, Поліванов, Клембовський одразу стали на бік В. Леніна. В Московщині В. Ленін захопив владу легко. Коли більшовики розігнали демократичні установчі збори, то на їхній захист не здійнялася жодна московська рука. Трохи пізніший спротив московських демократів (Омський Уряд) за кілька місяців сам розвалився, бо не мав підтримки московського народу. Переконливо показала, кого і що любить московський народ та його інтелігенція, війна 1939–1945 рр. На прийомі з приводу перемоги Й. Сталін виголосив тост не за «радянський», а за «русский» народ і наголосив, що будь-який інший народ, використовуючи воєнну завірюху, скинув би таку владу. Московський же народ не лише не скинув, а й одностайно, всіма силами її підтримав тоді, коли інші народи СРСР її зраджували. Московські емігранти, бажаючи врятувати свій народ від кари за злочини 1917— 1967 рр., запевняють чужинців, що москвини ніби не хотіли більшовизму, що його накинула купка міжнародних комуністів (жидів). Поминаючи запит: як, якою силою могла маленька купка (та ще чужинців) накинути 80 мільйонам те, чого ті 80 мільйонів не хотіли, подамо офіційні числа виборів у листопаді 1917 р. до «Учредительного Собрания» (імперського парламенту). У тих виборах голосувало 75 млн. люду. Партія більшовиків дістала 25 млн. голосів. В Україні голосувало 8211 тисяч. За українські партії голосувало 5933 тисяч. За більшовицьку — 859 тисяч, хоча в Україні тоді стояло московське військо (близько чверті мільйона), жило понад один мільйон москвинів і понад два мільйони євреїв. А з трьох єврейських партій лише одна (Поалей Сіон) не виступала проти державної самостійності України. Та й провідник Поалей Сіону Бер Борохов був москвофілом та україножером. У селах українські партії одержали в середньому 96% голосів, а в губерніях — 76%. Більшовицька партія одержала 2%. Отже, 859 тисяч голосів за більшовиків подали в Україні москвини і євреї. Можна припустити, що серед виборців імперії половину, тобто 38 млн., становили москвини, а більшовики одержали 25 млн. голосів. Отже, 70% москвинів голосували 1917 р. за них. Голосували, бо В. Ленін обдурив, обіцяючи золоті гори — виправдовуються московські емігранти. Від 1917_р. до 1939 р. було досить часу, щоб розпізнати ленінську брехню, але радянську владу практично одностайно підтримували всі москвини.
На 22-му з’їзді КПРС 1960 р. М. Хрущов визнав Й. Сталіна за злочинця, душогуба, деспота і т. п. За кого ж історія має визнати весь ЦК КПРС і всю еліту московського народу, що покірно корилася Сталінові, наввипередки виконувала всі його накази та ще й славила його? Соціологія відповідає: сталіни не падають з неба, а їх творить і дає їм владу відповідне суспільство. Сталіни фактично є виконавцями волі того суспільства. Інакше вони не мали би сили наказувати, а особливо в спосіб диктаторський. Хитрий грузин ще 1917 р. збагнув, що за московськими комуністично-інтернаціональними словами ховаються московський шовінізм і загарбництво. І показав себе більшим московським шовіністом, ніж москвини, тому вони підтримали його в боротьбі за владу. Жодної влади, крім деспотичної, москвини не визнають за владу, бо всі вони — від царя до псаря — відчувають: недеспотична влада не могла утримати лад і забезпечити життя кожного з них. Але ж були і справжні революціонери, що віддали своє життя задля революції. Так, були. Та перше — серед таких багато було немосквинів (хоч і змосковщених), наприклад: А. Желябов, К. Брешко-Брешковська, О. Коллонтай, С. Перовська (українці), О. Натасон та інші. А по-друге, московські революціонери не лише не працювали, щоб поліпшити долю народу, але навіть і не думали про поліпшення. Єдине, про що вони думали — це як захопити владу. Захопити владу, байдуже якою ціною і якими способами. А що вони зробили з народом, захопивши 1917 р. владу, бачить тепер і дитина. Московські революціонери не визнавали жодних людських вартостей, особистих прав, моралі, вільної думки. Фактично все те зводилося до одного — захопити державну владу. В. Бєлінський писав, що народ такий дурний, що не знає, де його щастя, отже, треба його тягнути силоміць до щастя. І справді, московські революціонери завжди виступали кривавими деспотами народу. Один з них, П. Ткачов, учив, що чекати на почин народу — це дурість або зрада революції. Починати може і мусить добре організований гурт революціонерів. Народ піде за ним, якщо побачить його силу. А буде він сильний лише тоді, коли складатиметься з фанатиків революції, коли буде зцементований залізною дисципліною, з диктаторським проводом. Ми вже говорили, як постала в Московщині їхня община, що звільняла москвина від турботи думати, планувати, платила податки, збираючи їх від общинників, а коли хтось не мав чим заплатити, його частку розподіляли межи решти. Міщанин не мав общини і мусив сам діставати гроші на податок. А податки справді великі, а кари за несплату — жорстокі. Щоб не платити, вільні міщани самі продавали себе у кріпацтво і то дешево (за рублі), а святкуючи таку велику подію в житті, гроші пропивали. Цей звичай так поширився, що уряд змушений 1649 р. заборонити подібне окремим законом (був правосильним аж до 1833 р.) і наклав кару на тих, хто відцурався волі. Історія цивілізованого людства знає мало прикладів такого всебічного, всеохоплюючого рабства, як є в СРСР. Англійський письменник докладно і правдиво змалював картину рабства в СРСР, але це сприймається як карикатура. Всяка московська імперія (навіть сама етнографічна Московщина) не дозволить жодної свободи: особистої, громадської, національної немосковським народам. Не може дозволити приватної власності, що є основою свободи. Всіляка Московщина — монархічна і соціалістична — заперечує особу та її права; заперечує ідею приватної власності; заперечує всіляку свободу. «Деспотія і рабство, брехня і доноси, злодійство і безбожництво. Московщини без цих властивостей не було в історії. І досі вона не показала, що може бути інакшою. Отже, як не боляче, мусимо визнати, що і не може бути інакшою. Тому вона і не має права існувати взагалі», — щиро зізнавався московський патріот князь С. Волконський.
Кожна людська спільнота обмежує волю і права особи, щоб сама громада могла існувати і допомагати своїм членам. Народи, що їх культура заснована на вірі в Бога і в Божу справедливість та кару, виробили свої закони моралі, права, самообмеження стосунків. Справді культурну, побожну людину стримує від злочину не лише страх людської кари, а власне сумління, етичні засади, власна мораль, самоконтроль, коротко — культура. Москвини розуміють єдиний стрим — страх перед більшою фізичною силою, тобто владою, державою.
Продовження  в наступному номері.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.