Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«ВОЛИНЬ» : боротьба триває… [Випуск № 1038]

Газета «Волинь» - одна з небагатьох  в історії української журналістики, про яку написано книгу

Українська держава ніколи не переставала існувати як держава-ідеал, мрія, і носіями її були воїни, поети, кобзарі.     (Улас Самчук)

… 20 серпня 1991 року , на  другий день після горезвісного ГКЧП у Москві,  у Рівному, у  приміщенні тодішнього товариства «Знання» ( яке згодом назвуть Народним домом),  зібралася група місцевих запальних патріотів, серед яких, зокрема,  народні депутати України Василь Червоній і  Микола Поровський, а також Сергій Степанишин, Сергій Кричильський, Володимир Омельчук. Незважаючи на тривожність і непередбачуваність моменту,  хлопці однак  гостро  відчували  крах комуністичного режиму, необхідність його повалення та утворення  самостійної  Української держави. Потрібно  було, щоб цю ідею підхопили маси.  І  найкраще зробити це можна було за наявності регулярної незалежної газети. Після довгих дискусій і суперечок вирішили у назві нічого не вигадувати, а назвати нове видання так, як  за часів німецької окупації називалась газета, яку видавали у Рівному Улас Самчук та його побратими по перу, - «ВОЛИНЬ». Цим самим творці нової газети   засвідчили про відновлення  її  випуску  після перерви у  півстоліття. І вже 20 вересня вийшов перший номер оновленої „Волині”.

За незалежність України, за  свободу рідного народу кращі його представники боролися не лише силою зброї, але й силою публіцистичного і художнього слова, силою переконань. Позбавлений державного існування український народ часто впадав  ніби у летаргійний сон, втративши надії на відновлення  своєї держави. Але завжди знаходилися патріоти і політичні групи, які будили народ  до  боротьби за святую волю, за правду, за  національну честь і гідність, незважаючи на  відсутність об’єктивних  факторів  перемоги.  На нашій волинській землі, поряд з   тисячами відомих і невідомих  воїнів  Української повстанської армії, підпільних та партизанських  формувань, яскравим  явищем національно-визвольної боротьби  можна вважати і діяльність газети «Волинь», яка виходила у Рівному під час німецької окупації  ( з вересня 1941 по січень 1944 рр.).
 Як одна з найбільших  на той час українських газет, вона стала справжнім феноменом не тільки  щирого, національно-патріотичного українського слова, але й прикладом  майже зразкової діяльності   інформаційно-пропагандистського органу українства  в умовах  окупаційного режиму. Під керівництвом   письменника-волиняка Уласа Самчука,  завдяки старанням відомого видавця та організатора газетної справи Івана Тиктора, при підтримці невтомного  громадського діяча, колишнього посла від Волині до польського сейму Степана Скрипника (а згодом патріарха УАПЦ  Мстислава)  газета «Волинь»  стала справжнім ковтком свіжого повітря для українців, які  не втратили національного почуття і плекали  найкращі надії на порятунок  Вітчизни в умовах  страшного воєнного часу.
Саме про  організаційно-творчу діяльність газети «Волинь»  цього періоду, її  політичне спрямування та  вагому культурно-просвітницьку  роль    і розповідає у своїй книзі-дослідженні  «Історизм  часопису  «Волинь»  (1941-1944; 1991-2009 рр.)» доктор філологічних наук,   академік Академії наук вищої школи,  професор, відомий дослідних української журналістики Юрій Шаповал.
 Про газету «Волинь» періоду німецької окупації вже чимало написано статей і досліджень, наукових рефератів. Це, зокрема, праці кандидатів історичних наук Гурія Бухала та  Андрія Жив’юка, професора Миколи Тимошика, а також Раїси Радчик, Бориса Степанишина, Сергія Кричильського та  ін.  Однак оригінальність   дослідження Ю.Шаповала у тому, що чи не вперше  зроблено чіткий  ідейно-тематичний аналіз   видання   від часу  створення до сьогоднішніх днів, маючи на увазі  відновлення його діяльності у вересні  1991 року завдяки старанням відомого  політичного діяча, палкого патріота-державника, ініціатора створення на теренах краю  Товариства «Просвіта» та Народного Руху України  Василя Червонія ( 1958 - 2009 рр.). У цьому сенсі діяльність гезети «Волинь» є унікальною сторінкою в історії української журналістики.
Автор дослідження  зазначає,  що    «Волинь»  стала  «одним з перших  найпомітніших українських легальних видань часів гітлерівської окупації, сформованих силами  української інтелігенції, яка жила й здобула  освіту за кордонами України, сповідувала державницькі погляди та бачила  реальну потребу в складних  соціальних умовах підтримувати в народі тенденції національної самосвідомості та самопожертви». Ці люди, опинившись в нелегких умовах окупації, вирішили докласти зусиль для консолідації свого народу, зміцнення його національної свідомості і духовної  єдності, використовуючи  для цього легальні методи. І це був теж сміливий і свідомий вибір тодішньої патріотичної української інтелігенції, яка  вирішила боротися словом, бо добре усвідомлювала  велику роль пресового органу в тодішніх умовах.
Ті, кому не довелося  гортати пожовклі від часу сторінки «Волині», зі сторінок книги Ю.Шаповала зможуть відчути драматизм  тих подій, дізнатися  імена людей, які творили оригінальне видання за несприятливих умов окупації. Крім вищеназваних У.Самчука, І.Тиктора та С.Скрипника,  біля його витоків   стояли  відомі письменники і громадсько-культурні  діячі Євген Маланюк, Олена Теліга, Олег Ольжич, Юрій Клен,  Андрій Мисечко, Антон Кучерук, Петро Зінченко, Юрій Горліс-Горський, Петро Колесник, Ніл Хасевич та ін. 
«Чого не гоїть огонь…» -  так називається роман Уласа Самчука про  боротьбу українців  з німецькими та радянськими окупантами. І  саме так назвав автор першу частину книги, присвячену «Волині» 40-х років. І не випадково. У романі  вустами командира підрозділу УПА  Максима Трояна  висловлено весь трагізм тодішнього становища  українських повстанців, яким доля не   залишила нічого іншого як вмерти на рідній землі, щоб «перетворитись  під натиском танків у залузьку глину, злившись з нею навіки». Доля цих повстанців нагадує й долю працівників газети «Волинь», які, не рахуючись з важкими обставинами, сміливо прийняли виклик історії, ставши в обороні свого народу від зазіхань окупантів на його честь і гідність. Тому й  чимало з них також загинули у вирі  трагічних подій війни.
Та досвід  Самчукової «Волині» - це не лише приклад  громадянської мужності й  ідейно-патріотичної постави її працівників, але й  зразок хорошої організації газетної  справи при мінімально сприятливих обставинах. По-перше, редакція працювала у структурі однойменного видавницва, у якому було чітко розписано обов’язки відділів та окремих працівників, а також способи реалізації  завдань,  механізм функціонування  видань і тематичних додатків, доставки газети до читачів, організація повідомлень з інших регіонів України і т.д. По-друге,  важливий досвід роботи з читачами, боротьба за популярність газети у масах, за збільшення її тиражу. Зокрема, якщо перший номер «Волині» вийшов  накладом у 12 тис. примірників, то згодом її середній  наклад було збільшено до 40 тисяч, а окремі номери мали  і 60 тис. примірників!
Більш об’ємним і  щільно насиченим конкретним матеріалом є другий  розділ  книги, присвячений сучасній “Волині». Автор  доводить,що відновлена «Волинь» гідно продовжує справу своєї попередниці, а своїм головним завданням редакція вважає – зміцнення української державності та виховання  волинян і поліщуків в українському патріотичному дусі,  на ідеях національно-визвольної боротьби народу. Ю.Шаповал  не тільки аналізує творчий доробок і тематику газети, але  доводить,що  часопис  настирливо шукав свого читача в інформаційному просторі України, поступово збільшуючи свій тираж.   А журналісти видання вперто дотримувалися мети «бути максимально корисними для кожної сім’ї, кожної людини». Якщо перші номери газети мали всього кілька тисяч примірників, то  через п’ять років “Волинь» виходила 75-тисячним тиражем. «Із перших  днів  виходу нова «Волинь» розуміла  непересічність сучасної дійсності, її своєрідність, робила імперативом небуденність публіцистичної думки і дії, пишучи  літопис щоденності чесно, не лукаво, правдиво, маючи перед собою високу мету -  служіння людям…» - так пише автор про відновлену «Волинь».
У книзі звертається  увага на велику роль у відновленні газети та налагодження її поточної діяльності  народному депутатові України чотирьох скликань Василю Червонію, день народження якого, до речі,  якраз припадає на  День незалежності – 24 серпня.  Ю.Шаповал  пише,  що В.Червоній  «був  яскравим представником  нової народної влади, мав високий  кредит довіри у людей ( як патріот і професіонал). Він був  природженим політичним лідером, сила якого  будувалася  на принципах національного традиціоналізму, який  поєднувався з  чіткою і відкритою  позицією  в оцінці фактів, явищ, подій суспільного життя … Він жив інтересами  людей, діяв у їх  інте-ресах, виходячи з власних  оригінальних ідей  регіонального розвитку, котрий органічно вплітався у розвиток загальнонаціональний. Сьогодні без перебільшення можна  стверджувати, що В.Червоній був одним з найяскравіших представників української політичної та державно-управлінської еліти».
Переконуючи читача у спадкоємності традицій  старої і нової «Волині», Ю.Шаповал наводить слово В.Червонія з його  передової статті у першому номері газети:  «Своєю газетою ми хочемо  збудити приспану національну свідомість волинян, відновлювати знищену недругами історичну пам’ять поліщуків, відроджувати колись могутню славу волинської землі. Землі,  з якої пішла не лише українська нація, але й слов’янський світ. Землі, яка дала Україні славних лицарів – від князів і гетьманів – до безіменних повстанців, могилами  яких рясно вкрита наша земля»…
Автор переконує, що  сучасна «Волинь» - це непересічний, об’ємний масив  інформації, думок та  роздумів про шляхи становлення української незалежності, про національно-визвольну боротьбу нашого народу, його релігійно-культурний та інтелектуальний розвиток у нових умовах. А одними з головних тем для газети і нині є процеси державотворення, критика антиукраїнських проявів і явищ  в політичному житті країни, діяльність ОУН і УПА, змагання за  майбутню єдину помісну православну Церкву, захист духовних і культурних надбань українців. Ю. Шаповал резонно зауважує,що  газета «не шукає прагматизму комерційного успіху в захисті державних, національних інтересів, відродженні української нації. Вона за суттю є яскравою комунікативною ланкою в розвиткові ідеологічних доктрин,здатних ефективно самоідентифікувати націю», а політична культура  журналістів  часопису  є однією з  передумов «ефективного поширення національних традицій, цінностей і поглядів, досвіду поколінь і новітньої практики державотворення».
Проаналізувавши тематику і діяльність газети на сучасному етапі методом  науково-дослідницького та публіцистичного  інструментаріїв,  Ю.Шаповал  звертає увагу на те, що з трагічною загибеллю В.Червонія завершився етапний період становлення і розвитку новітньої «Волині». «Яким буде наступний»? – це риторичне запитання автора книги, сподіваємося, хвилює не  тільки його, але й кожного свідомого мешканця  історичної Волині.
Нині  можна упевнено сказати одне –  якщо  з   якихось причин припиниться  вихід у  світ цієї оригінальної газети, то  збідніє не тільки національно-державницька думка у краї, але й його інформаційний простір.
Володимир Борщевич, кандидат історичних наук.
Анатолій Гуменюк, член правління обласної організації товариства «Просвіта»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.