Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
17
вересня
Випуск
№ 1337 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Чорний Ворон» як ліки від синдрому набутого малоросійства [Випуск № 1037]

Роман Василя Шкляра «Чорний Ворон» став знаковим явищем не лише в українській літературі. Його рамки виходять далеко за межі художньої цінності. Той сплеск масової уваги до твору, велика кількість позитивних і критичних відгуків свідчать про непересічне суспільно-політичне значення появи «Чорного ворона» на літературному полі України. Цей роман є потужною ідеологічною зброєю, яка здатна вплинути на хвору колоніальну українську свідомість. Саме його унікальні властивості антибіотика, призначеного для лікування від хвороби малоросійства, викликають такі приступи люті у ворогів української незалежності та національного відродження.
Його роль тим більше вагома на фоні проблем з українською ідентичністю й псевдоелітою, яка має всю повноту впливу на розвиток держави ще із часу проголошення незалежності.
Відсутність в Україні українського змісту та духу, його заміщення комплексом малоросійства та в підсумку низький рівень життя, соціальна та національна несправедливість – і є наслідком поширення в українській ідентичності цієї хвороби колоніально-залежного народу.
«Чорний ворон» – знаковий твір у тому сенсі, що називає речі своїми іменами.
При оцінці історичних подій, які відбувались на українських теренах на початку XX століття, відсутні зайва толерантність, подвійність формулювань та обережність висловлювань. Окупант і ворог України названий чітко й прямо. Так само як і ті риси українців того – та й сьогоднішнього – часу, які не дозволили їм побудувати власної держави та забезпечити гідні умови життя.
Читаючи роман, можна побачити всі ті ознаки хвороби малороса-хохла, якою так наполегливо й старанно було інфіковане українське суспільство за сотні років панування чужих метрополій. Хоч ми зараз живемо в епоху незалежності, але вірус власної меншовартості, неповноцінності, пристосуванства, слабкості, нерішучості, продажності продовжує діяти.
Оскільки в країні не відбулось якісної зміни владної еліти шляхом люстрації та іншими методами, суспільно-політичні умови залишаються в цілому достатньо сприятливими для функціонування синдрому набутого малоросійства та не дозволяють українській нації здійснити якісний ривок у своєму розвитку.
За таких умов роман "Чорний ворон" покликаний виконувати роль антибіотика для денаціоналізованого та русифікованого багатолітнім впливом Москви українського суспільства.
Незважаючи на майже столітню відстань відтворених подій – актуальність акцентів, поставлених у творі Василя Шкляра, не має терміну часової придатності і є універсальною для будь-якого народу, який хоче бути господарем у себе вдома, а не рабом у чужинців.
Панування на українських землях Російської імперії та її різновиду у вигляді СРСР, своїм наслідком мало специфічну атрофію історичної пам'яті та свідомості українця.
Комплекс малоросійства насаджувався наполегливо й старанно.
Було апробовано різноманітні форми впливу: від фізичного знищення борців за волю України до сприяння й заохочення появі зрадників серед народу. Активна колонізація, асиміляція та русифікація стали тими ефективними способами, які забезпечували стрімке поширення вірусу малороса-хохла на українських землях. У процесі формування масової малоросійської свідомості було використано всі ментальні слабкості українців, котрі справляли негативний вплив на можливість утворення власної незалежної держави.
Московська пропаганда любила самостійно визначати ворогів України та українців. Точніше, призначати правильних ворогів для своєї колонії. Вони, як правило, завжди за сумісництвом були й ворогами Росії.
Ворогами й окупантами України на певному історичному проміжку могли бути литовці, поляки, турки, татари, австрійці, німці, війська Антанти, але ніколи – росіяни. Росіяни й Москва, як втокмачували слухняним малоросам, могли бути лише братнім народом, який визволяв українців від поневолення, простягав їм руку підтримки в найважчі часи. Та й в українців не могло бути більш одвічного вікового прагнення, ніж возз'єднання з Росією в одній державі.
Зрозуміло, що водночас замовчувалось те, як московські царі, а потім і імператори, підступно й наполегливо ліквідовували козацьку Україну. При цьому, самодержці, як справжні сучасні злочинці, залюбки вдавались до фальсифікацій умов договорів із Гетьманщиною й порушували взяті на себе зобов'язання.
І яким тоді чином трактувати вперте бажання гостей із Півночі ліквідувати Українську державність на початку ХХ століття, проливаючи ріки крові на чужій їм землі? Також не зовсім зрозуміло, чи є влаштовані в XX столітті голодомори, репресії, депортації, нова хвиля русифікації, російської колонізації України – проявами "братньої любові"? На думку адекватної особистості – навряд чи.
Але малорос нездатний мислити незалежно. Його свідомість уражена синдромом набутого малоросійства. Тому для нього назвати Росію окупантом і загарбником України є чи не найбільшим смертним гріхом. І дарма, що мільйони, десятки мільйонів українців були фізично знищені за всі роки панування Московської імперії в Україні. Малороса це не дуже обходить.
Тому що він – продукт суспільно модифікований, з атрофованим почуттям національної свідомості, старанно виплеканий ідеологами зникнення української нації.
В історичному аспекті роман "Чорний Ворон" не несе нічого нового, окрім правди, яку так старанно приховували винахідники соціотипу малороса-хохла і яку так сором'язливо побоювались назвати деякі наші дуже інтелігентно-толерантні діячі.
Адже ця правда і є єдиним засобом від хвороби малоросійства.
Зрозуміло, що вона дуже невигідна для апологетів "Рускава міра". Бо зникнення духу малоросійства означатиме ментальне звільнення нації від колоніальної залежності. А з ним – і крах надій на відновлення імперії.
Не можна не відзначити вплив роману на зростання рівня пасіонарності українців.
Особа Чорного Ворона концентрує в собі всі риси волелюбної нації, здатної на реальний спротив загарбникам. У ньому немає рабської покірності, байдужості, зневіри, характерних для упокореного, зломленого ментально народу. Навпаки, дух свободи й адекватної реакції на дії непрошених окупантів у вигляді збройної боротьби покликаний показати, як би мали чинити ті нації, які ведуть боротьбу за своє визволення.
Українців століттями привчали до послуху. Непокірних і активних знищували. Їх оголошували ворогами народу, хоч насправді вони були ворогами для завойовників. Зрадників і манкуртів-перевартнів заохочували на офіційному рівні.
Результатом стало те, що борців за волю України сприймають як злочинців. А ось прислужників окупаційного режиму возвеличують.
Роман "Чорний ворон" покликаний допомогти збагнути українцям, що комплексувати у своїй же країні користуватись українською мовою й автоматично переходити на російську, не є чимось нормальним. Тим більше, не є нормальністю зрада мові своїх предків. Це та річ, яку потрібно соромитись, а не хизуватись нею.
Твір Василя Шкляра розкриває гірку правду про те, до чого приводить суспільна байдужість та принцип "моя хата скраю".
На початку 1920-х років чимало українців купились на НЕП та вирішили відмовитись від боротьби за власну державу. Українські селяни наївно сподівались, що радянська влада зрозуміла свої помилки й тепер дасть їм можливість пожити краще, працюючи на своїй землі.
Як показала історія, недарма Чорний Ворон на сторінках твору скептично ставився до таких поблажок із боку загарбників.
Влада окупантів із Москви по-своєму віддячила за пасивність українських селян у роки визвольних змагань. Через кілька років на них чекали колективізація, розкуркулення, депортація й геноцид голодом.
Не менш підступно ворог повівся з українською інтелігенцією, яка продовжувала жити міфами про братній союз народів та невиліковно хворіла ідеями федерації з Москвою. Її чекали розстріли та табори ГУЛАГу, люб'язно надані в користування червоними завойовниками. Цікаво, що зрадників, які продались російським радянським окупантам, теж не помилували. Хоча вони робили все для того, щоб вислужитись перед своїм господарем, здаючи українських повстанців, у майбутньому їх знищили.
"Чорний Ворон" цінний тим, що в ньому присутня не лише адекватна реакція вільного народу на окупантів своєї країни та природне прагнення до свободи й незалежності. Автор без прикрас відтворює притаманні українському суспільству хвороби: яничарство, слабкість духу, егоїзм, невисокий рівень національної свідомості.
Твір не є просто засобом оспівування визвольної боротьби. Він також показує негативні риси українського народу, які не дозволили йому отримати перемогу.
В їхньому числі й оспівана українська привітність та гостинність, надмірна толерантність і доброта, у тому числі до своїх завойовників. Чорний Ворон зі здивуванням і роздратуванням відзначає цю характерну рису українських селян – "готові самі піти з хати, аби догодити соввласті. Ця доброта і довірливість загубили наш край".
Отже, роман Василя Шкляра "Чорний Ворон" покликаний допомогти українцям усвідомити: боротьба проти окупантів, звідки б вони не прийшли, здорова агресія, а не рабська упокореність – не є чимось ненормальним. Навпаки, готовність нації до активних дій у відстоюванні її національних, економічних, культурних та інших прав, свідчить про її адекватність, здоровий дух, спроможність до побудови достойної держави.
Це ми можемо спостерігати на прикладі інших націй, де заможне життя корелюється із честю й здатністю до постійного відстоювання своїх прав.
І чим швидше у свідомості українця буде подолано комплекс власної меншовартості, дух колоніального малоросійства, тим вищими є шанси на гідний життєвий рівень для громадян.
Петро Герасименко

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.