Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

За що ми шануємо Василя Червонія [Випуск № 1031]

Ще за більшовицької імперії на території України молодий і гарячий козак Василь Червоній, працюючи на ”Рівнеазоті”,  був призначений керівником оперативного загону сприяння виявленню злочинності і охорони громадського порядку. Перше, що пан Василь зробив, це запровадив спілкування між оперативниками виключно українською мовою. Це діялося в 1985-89 роках!!! Під час патрулювань Василь Червоній неодноразово особисто затримував і допроваджував до міського відділу працівників міліції, що перебували при виконанні службових обов’язків напідпитку. Завдяки громадянину Червонію (після його дописів у газеті „Зміна” (1988 рік) була частково впорядкована територія довкола Басівкутського водоймища. У тому ж таки 1988 році під орудою Василя Червонія створюється Товариство шанувальників української мови на противагу провладній кишеньковій організації на чолі з Святославом Мельничуком. Товариство ім. Т.Шевченка вибороло державність української мови, а товариство комуніста Мельничука стояло за двомовність. На вшануванні 175 річниці з дня народження великого Кобзаря було проведено молебень в єдиній діючій церкві м. Рівне та проведено хресний хід до погруддя Т.Шевченка у парку його імені.
За сприяння пана Василя розпочалася боротьба за відродження духовності українців. Зокрема, голодування віруючих біля музею атеїзму з вимогою ліквідувати сатанинсько-більшовицьке кубло у приміщенні Божого храму та відновлення діяльності закритого московською владою протягом 27 років Свято-Воскресенського собору.
У червні 1989 року сотня патріотів на чолі з Василем Червонієм розгорнула національний прапор України на полі Берестецької битви.
Василь Червоній разом з Олексою Новаком, Іваном Дем’янюком, Віктором Шкуратюком, Іриною Духановою, Миколою Поровським, Борисом Степанишиним створив Рівненський краєвий осередок Народного руху за перебудову. А далі було пікетування проти добудови 3 і 4 блоків Нетішинської АЕС.
Ім’я пана Василя не сходило з вуст рівнян і, як наслідок, він перемагає секретаря обкому компартії Віталія Луценка на виборах до Верховної Ради України. Пан Василь стає одним з лідерів Народної Ради із 135 депутатів-патріотів у Верховній Раді України. 16 липня 1990 року Народна рада змушує московську комуністичну більшість (група139 чоловік) прийняти Акт проголошення Незалежності України.
Василь Михайлович працює одночасно у Верховній Раді, міській та обласній радах. Він один з організаторів ланцюга Злуки у січні 1990 року.
У 1991, доленосному для України році, проводився референдум за підтвердження незалежності. Рівненщина завдяки розгорнутій і правдивій агітації, що провів В.Червоній, віддає 95% голосів за незалежність.
У1991 році рівняни закладають фундамент Свято-Покровського собору. Василь Червоній віддає справі розбудови собору весь свій вільний час, всю енергію і всі вільні гроші своєї сім’ї.
 1992 року Рівненщина вшановує 50 річницю УПА, проводить конкурс повстанської пісні, вшановуються могили полеглих мучеників українців, і всюди пан Василь встигає. Він згуртовує людей, відновлює газету „Волинь”, віддає шану кожній загиблій українській душі.
А далі щоденна безкорислива праця на благо нашого народу у Верховній Раді України, в облдержадміністрації.
І  всюди, де був славний син України Василь Червоній, відчувався результат його завзяття до державотворення. Він залишив нам свої ідеї, втілені у життя – це і відроджена назва м.Рівне, і вулиця Соборна, і майдан Просвіти, і пам’ятники С.Петлюрі, К.Савуру, це пошановані могили загиблих за Україну, і 50 храмів по всій Волині новозбудованих і відроджених.
А щодо тих, хто паплюжить його світле ім’я – можу порадити зробити бодай десяту долю того, що зробив для України її славний син – Василь Червоній і будете прощені.
Василя Михайловича ми згадуємо на Гурбах, в Берестечку, в Гутвині і по всіх политих кров’ю і освячених українською звитягою місцях.
У Рівному поховано тіло славного українця, його душа у раю, його серце палає і дарує дещицю кожному свідомому, гордому за свою націю українському націоналісту.
Я не архіваріус, лише один з тисяч простих людей, яких пан Василь згуртував, об’єднав і спрямував нашу державотворчу енергію для блага України. Він був дарований нам Богом.
Ми жили з ним одним життям, допомагали чим могли. Він був нашим лідером, він вчив наших краян будувати омріяну Україну.
Побратим Борис Кур’янік

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.