Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Ракова пухлина української Феміди [Випуск № 1030]

Судовий процес по справі Юлії Тимошенко, яким би вердиктом він не закінчився, залишить після себе більше запитань , аніж відповідей. Спробуємо проаналізувати, чому саме такий висновок є єдино можливим для нинішньої системи українського правосуддя, не вникаючи у суть самої судової справи. Вона наразі цікавить лише вузьке коло юристів, які представляють сторони обвинувачення і захисту. Коли представники БЮТу заявляють про те, що цей судовий процес носить суто політичний характер, то вони мають для такого твердження всі підстави, бо у нашій державі неодноразово фабрикували справи і судили лише за приналежність до тієї чи іншої політичної сили.
Коли ПАРЕ та Держдепартамент США занепокоєні вибірковістю у діях українських правоохоронних органів, вважають справу Юлії Тимошенко наслідком її опозиційної діяльності, то вони теж недалекі від істини, адже на сьогодні жоден високопоставлений провладний чиновник перед судом не постав.
Коли регіонам наголошують на неприпустимості зневаги до суду з боку обвинувачуваної, то вони теж заявляють слушно, бо така поведінка і такі міцні словечка на адресу судді не роблять честі нікому і навряд чи додають балів лідерові найбільшої опозиційної партії. Звинувачувати потрібно систему, виплекану, до речі, як попередньою, так і нинішньою владою і брати приклад зі Степана Бандери, який поводив себе настільки мужньо і гідно на процесі проти нього, що примушував польських суддів вставати, коли він заходив до залу.
Коли українці бачать, що суд перетворюється у фарс, то теж мають на це підстави, бо судочинством у кращому розумінні цього слова там і не пахне.
Яка ж причина виникнення цих та інших цілком логічних розмірковувань, які, до речі, є абсолютно абсурдними у правових державах?
Річ у тім, що українське судочинство давно хворе на рак, який розкинув свої метастазні щупальця по вертикалі і горизонталі судової гілки влади у проявах беззаконня, корупції, некомпетентності, заангажованості,  політизованості, антиособистісної спрямованості.
Верховенство права повністю підмінено верховенством і правом сильнішого, багатшого, могутнішого, а доля пересічного українця нікого не турбує. Тим, кому хоч раз доводилось захищати свої права у суді, переконалися у тому, що їхні справи затягуються на роки, а рішення все одно приймається на користь того, хто при владі, або того, хто більше заплатив.
Однією з найголовніших проблем у системі українського правосуддя в кримінальній юстиції щодо питань дотримання прав людини є ігнорування положень Європейської конвенції з прав людини. Замість того, щоб підпорядкувати нашу правову систему Європейській конвенції з прав людини, Конвенцію хотіли підтягти під нашу систему.
Саме це і є причиною того, що в Україні права людини залишаються для органів української правоохоронної системи й судів на одному з останніх місць.
Адже, якщо сенс Конвенції полягає в неприпустимості порушення природних прав людини (право на життя, особисту недоторканність), то в нашій державі природні права просто не сприймаються органами державної влади. Загалом роль держави якраз і полягає в тому, щоб гарантувати людині права і їх захист. Саме тому основною ідеєю конституції є захист людини від державного свавілля. І при порушенні закріплених в Основному Законі прав людини держава повинна вміти бути відповідачем у справі за позовом проти неї. Але, на жаль, держава, успадкувавши частину ідеології з радянських часів, вважає себе «над» власними громадянами. Знайти істину в Україні досить складно, ти б’єшся неначе в стіну й не можеш її пробити.
Так, дійсно, за захистом своїх прав можна звернутися до Європейського Суду з прав людини, який може сказати, що права підсудного при розгляді його кримінальної чи цивільної справи було порушено. Але виконати рішення Євросуду в нашій державі досить складно (а інколи й неможливо), незважаючи на Закон України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», у якому закріплено, що рішення Євросуду є обов’язковим для виконання Україною.
Корупція стала нормою українського судочинства. Хабарі беруться відкрито за встановленою самими суддями тарифною сіткою. При цьому судді-хабарники впевнені у своїй безкарності. І вони мають рацію, бо окрім Зварича, який, до речі, до цього часу не засуджений, більше нікого до кримінальної відповідальності притягнуто не було.
Судова ерзац-реформа, започаткована чинною українською владою, призвела до ще збільшення проявів корупції у судах, заявляють представники української опозиції. Рівень корумпованості залежить не лише від норм законодавства, а й від професійної гідності посадовців, додають українські юристи.
Вихід з цього ганебного явища лише один – хірургічним способом видалити ракову пухлину радикальної реформи судової системи, після проведення якої суди стануть абсолютно незалежними від будь-якої влади, а суддя відповідатиме перед суспільством за свої дії. Та на це навряд чи піде чинне керівництво країною, бо це напряму загрожуватиме їхній вседозволеності і безкарності.
Тому ми і надалі будемо спостерігати не за судовим процесом, а за політичним шоу у стилі Савіка Шустера і відчувати себе сторонніми глядачами у зрежисованому заздалегідь кимось спектаклі. Жах!
Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.