Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

московсько-більшовицький терор у 1941 році [Випуск № 1029]

У ці дні виповнюється 70 років з часу, як у містах та містечках  Західної України з початком німецько-радянської війни каральними органами НКВД у в’язницях були проведені масові розстріли українців. Жахливий московсько-більшовицький терор відбувався у львівській в’язниці „Бригідки”, у луцькій, ковельській, дубенській, самбірській, кременецькій, острозькій, рівненській, межирицькій та багатьох інших в’язницях  НКВД.
В’язнів згідно з таємними інструкціями НКВД під гуркіт заведених тракторних двигунів розстрілювали в тюремних камерах, на подвір’ях тюрем. Нерідко серед замордованих чоловіків і жінок були й діти. 
23 червня 1941 року начальник тюремного управління НКВД УССР Філіпов направив комдиву 13 дивізії військ НКВД полковнику Зав’ялову план евакуації в’язнів де зазначив: на підставі розпорядження наркома НКВД УССР В.Сергієнка із в’язниць західних областей необхідно евакуювати в’язнів у тилові області. Передбачалося вивезти 2394 чол..
В.Сергієнко декілька разів звертався з телеграмами в НКВС СРСР за інструкціями щодо евакуації в’язнів, але ствердної відповіді з Москви не надійшло. Невдовзі в НКВД УРСР все ж прибула телеграма, в якій зазначалося, що «згідно з розпорядженням Л.Берії, за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини, а також осіб, що скоїли розтрати у великих розмірах» . Певною мірою дане рішення мотивувалося швидким наступом німецьких військ та активізацією оунівського підпілля. Наприклад, бандерівські відділи з метою відбиття арештованих вчинили атаки на в’язниці у Львові та Бережанах.
Збереглися численні свідчення, особливо мемуарного характеру, про способи нищення людей. В’язнів розстрілювали в тюремних камерах, подвір’ях тюрем, у різних урочищах за межами міст, над шурфами шахт і т. ін. Пізніше, відразу після вступу німців, для західних українців відкрились жахливі картини.
...Львівські «Бригідки». З розкритих навстіж брам доноситься трупний запах. На подвір’ї, в коридорах, у підвалах — стоси трупів. Усі вони з слідами тортур. Проломлені черепи, відрубані ноги, руки, скручені колючим дротом тулуби, спотворені обличчя. Тюрма на Замарстинові у Львові також завалена трупами, їх — близько шестисот. Лежать вони у підвалах у кілька рядів висотою до двох метрів. Декілька десятків понівечених останків — у камерах, коридорах . У в’язниці на вул. Лонцького така ж картина. Серед замучених чоловіків, жінок видніються і дитячі трупи. В тюрмі на вул. Яховича, що розташована поблизу «Бригідок», у загородженій частині подвір’я була широка в (5—6 м) ледь присипана землею братська могила із застромленою у землю лопатою. З могили стирчав лікоть руки в синій сорочці. Серед трупів — відомі громадські діячі М.Струтинський і О.Радловський.
У дрогобицькій в’язниці жертви лежали у могилі безладно. Руки вбитих заломлені назад та зв’язані дротом або мотузками. Тіла до невпізнання знівечені. Деякі голови були обмотані ганчірками і зверху перев’язані шнурами. Серед закатованих можна було побачити лиця без носів, із повідрізуваними губами, без вух тощо. На всіх трупах виднілися червоно-сині плями від сильних побоїв.
Страшне видовище побачили люди у Стрийській тюрмі. На подвір’ї — сотні трупів із повідрізуваними вухами, носами, пальцями, повиколюваними очима. Біля стіни стояли чотири казани, в яких готували для в’язнів страву. Коли підняли покришку одного з них, то з жахом побачили, що в котлі є зварені людські тіла. Те ж саме було і в інших казанах. У кожному з них, залежно від величини, було по 2—3 трупи. Хтось із людей відкрив головний отвір каналу на подвір’я тюрми і всі побачили, що канал забитий трупами. На подвір’ї під стіною тюрми стояла залізна кабіна з двома перегородками висотою приблизно 2 м й шириною півтора метра. Вона мала у верхній частині 3—4 гаки, а долівка її була покрита залізною решіткою, під якою горів газ. В одній перегородці ще висів труп в’язня головою вниз, а в другій лежало на підлозі цілковито спечене тіло іншого ‘ .
У Золочівській тюрмі трупи вбитих були облиті бензином й спалені, тому лише частину замордованих можна було розпізнати.
У містечку Щирець на Львівщині перед втечею чекісти загнали в’язнів до стодоли й стайні місцевого польського священика і помордували їх. Трупи були з відрубаними ногами й руками, із здертою шкірою, відрізаними носами, язиками й вухами
У Самбірській тюрмі знайдено багато трупів, помордованих у жахливий спосіб. Деякі з них мали в устах ганчірки й пісок, інші попідрізувані нігті на пальцях рук, пошматовані й повирізувані пояси шкіри з обличчя, повиколювані очі, повідрізувані носи, повибивані зуби і т.д. У жінок були відрізані груди, порозпорювані животи, повиривані жмути волосся, перед стратою їх усіх зґвалтували.
В’язень Луцької тюрми М.Куделя, що чудом залишився живий, пригадує: «... як тільки вранці 23 червня 1941 р. всіх в’язнів вивели на тюремне подвір’я, по натовпу вдарили кулемети, пролунали вибухи гранат, роздалися жахливі людські крики. Люди бігали, неначе загнані олені, збиваючи з ніг один одного. Поранені благали різними голосами: добийте мене людоїди. Щоб замести свій злочин, трупи полили гасом і спалили».
У в’язниці м. Кременця Тернопільської обл. мученицькою смертю загинуло кілька православних священиків і владика Симон. Особливо страшну смерть заподіяно владиці. Карателі осмалили єпископові бороду, відрізали п’яти, ніс та язик і викололи очі.
Загалом було страчено близько 10 000 в’язнів: так, у в’язницях Львівської обл. було розстріляно 2464, у двох в’язницях Дрогобицької обл., у містах Самборі і Стрию — 1101; у тюрмах Станіславської обл. — 1000; м. Луцька — 2000, Дубно — 200, Ковеля — 194, Володимира-Волинсько-го — лише засуджених до вищої міри покарання. Із Чорткова Тернопільської обл. було евакуйовано 954 в’язні, із яких по дорозі розстріляно 123, а в м. Умані — 767. У Перемишльській тюрмі страчено 267 в’язнів.
Після початку німецько-радянської війни розпочався призов населення західних областей УРСР до Червоної армії. Проте не всі призовники потрапили до війська. Є свідчення про розстріли мобілізованих українців. Зокрема в замку м. Дубно.
Підрахунки депортованих, ув’язнених та вбитих мешканців Західної України виявили, що радянська влада репресувала у 3—4 рази більше людей, ніж гітлерівці, причому на території, удвічі меншій, ніж зона німецької окупації.
Через 3 дні, а саме 28 червня, на ім’я наркома внутрішніх справ УРСР Сергієнка з Острога надійшов рапорт працівника тюремного відділу НКВС Бевзюка, який спеціяльно був відряджений на Рівненщину для виконання вказівки Берії. Бевзюк інформував, що 77 політв’язнів острозької в’язниці розстріляні, їхні тру-I пи закопані.25 Доля в’язнів рівненських тюрем досі не з’ясована. Заслуговує на увагу доповідна записка начальника дубнівсь-кої тюрми на ім’я свого керівництва в Києві. Датована вона також 28 червня. Зазначимо, що тут на початок війни перебувало серед інших 320 політв’язнів. “Ввиду скоропостижной обстановки для принятия мер заключенньїм, я связался по телефону сзам. нач. Ровенского облуправления НКВД Климовьім, которьій в зто время находился в обкоме партии. Тов. Климов дал указание по телефону контингент ЗКЗК уничтожить. В 22 часа я приступил к вьіполнению зтого распоряжения, но т. к. противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось   закрытыми примерно 60-70 чел.”
Мешканка Дубна Ілларія Левинська у 1941 році була ще школяркою. Вона добре запам’ятала   ту страшну ніч з 24 на 25 червня, коли дубенська в’язниця  здригалася від людських криків і пострілів.
„...Вже кати повтікали. Вже їх не було. І тоді дитяча допитливість привела мене туди. Я побачила  багато поранених. Інших забирали і везли у куток вулиці Садової – там мешкав чех на прізвище Вентура, і туди збирали поранених. Викопали люди довгу могилу, і в тій могилі поховали всіх розстріляних. Прийшов священик Янчевський, відслужив панахиду, поставили хрест...”
За чисельними свідченнями тих подій відомо, що безпосередньо розстрілами в дубенській тюрмі керував начальник дубенського районного НКГБ Яков Давидович Винокур – такий собі низенький (1м 49 см) жидок з міста Кременця. Після того, як Винокур дав розпорядження провести розстріл у в”язниці, він приїхав до Свято-Миколаївського монастиря. Забіг у храм зі зброєю. Ченці, побачивши його, попадали на долівку. Винокур пробігся по спинах ченців, та щось завадило йому вчинити над ними самосуд. Тим часом  крові в тюремних камерах  назбиралося стільки, що вона переливалася через пороги дверей...
Слід зауважити, що карально-репресивна радянська машина у 1939-41рр. ще не працювала на повну силу, ще все було попереду...

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.