Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чи буде написана справжня історія Другої світової війни? [Випуск № 1029]

Сімдесят років минає з дня початку так званої „великої вітчизняної війни”. Це великий відрізок часу для українського народу. В цій війні Україна постраждала найбільше від усіх інших національних держав. Моє покоління пережило „визвольний похід” маршала Тимошенка зі своїм військом у Західну Україну 19 вересня 1939 року, окупацію німецьких військ після 22 червня 1941 року, окупацію після завершення відходу німців радянською армією в жовтні 1944 року.
Війну я знаю не з розповідей, а ще в неповних десять років я чув виступ міністра закордонних справ В’ячеслава Молотова після початку бомбардувань Києва 22 червня 1941 року: „Кієв бомбілі, нам об’явілі, што началася война”. Цього недільного дня я почув це страшне слово – війна з лампового радіоприймача в колишньму панському маєтку, де була розміщена сільська рада. Ми, малолітні, бігали в цей маєток, де, окрім сільради, був клуб, бібліотека, правління колгоспу і навіть клас школи, де проводилось навчання учнів у 1940 році, оскільки в стаціонарній школі тоді не вистачало учнівських місць.
В’ячеслав Молотов оголосив тоді по радіо першим ніж Сталін, що війна розпочалася без оголошення війни німцями. Але, як дослідив у своєму аналітичному творі „Самогубство” Віктор Суворов (Володимир Різун), ноту про початок війни німцями було передано в радянському посольстві Берліна послу Деканозову і в Москві німецьким послом Фон дер Шуленбергом.
На Нюрнберзькому процесі Рібентроп – колишній міністр закордонних справ Німеччини доводив про це, але до уваги його свідчення на цьому процесі не бралося, мотивуючи тим, що не було документа. За це Рібентроп і був повішений за вироком процесу.
Віктор Суворов народився в 1948 році, після закінчення Другої світової війни, але його аналітичний розум довів, що в цій війні є дві історії: одна таємна – генерал-полковника Сандалова під назвою „Бойові дії військ 4-ї армії Західного фронту в початковий період Великої вітчизняної війни” (Воєніздат, 1961), а друга для всього загалу його ж книга не таємна. Виявилося, що у великої перемоги – мерзенне і нечисте минуле.
Я вважаю, що повної перемоги у війні ще не було 8 травня 1945 року, оскільки ще з десяток моїх односельчан були направлені з тисячами солдатів таємно з німецького фронту на Японію. Один з них, хоча таке звучить банально, говорив, коли б американці не скинули на японські міста Хіросіму і Нагасакі атомні бомби, нам би прийшлося ще довго воювати в Китаї проти японців.
А ось самий молодший учасник війни проти Японії Тимофій Пархомець був там легко поранений, але тоді навіть поранення нікому не записували у військовий квиток, і в тому числі й в нього зараз цього запису немає.
До нас в село має намір приїхати внук колишнього фронтовика із Рязані Терентьєва Олексія Васильовича, 1916 року народження, який загинув у нашому селі 21 січня 1944 року. До слова,  наше село звільняла від німців 149 Новоград-Волинська стрілецька дивізія, яка формувалася під Рязанню, і він був бійцем цієї дивізії.
Нехай пробачить мені внук цього фронтовика, але детально про загибель його діда в нашому селі ніхто не може розповісти. Могила його відзнайдена на кладовищі в Симонові, яке розміщене біля дороги, що веде на Остріг. Він побував у архівах міста Подольська, що під Москвою, отримав там іменного списка №33, в якому 28 прізвищ бійців дивізії, які загинули в Симонові. Цей список він передав мені. Раніше прізвище сержанта Терентьєва навіть не значилося в Гощанському меморіалі похованих бійців. Багато версій у цій загибелі і одна з них та, що, можливо, він попав у штрафбат і загинув передчасно.
Дякуючи Богу, ми живемо в незалежній суверенній державі. Є в нас своя державна мова, до якої хочуть нав’язати ще й другу, є в нас свої державні кордони, які ще не повністю облаштовані за двадцять років державотворення, є в нас своя грошова одиниця – гривня, яку ще багато хто з українців називає рублем. Але є ще інші не вирішені проблеми. Без української Церкви українська держава не може існувати.
Багато хто ще сумує за Радянським Союзом, мовляв, при Брежнєву було добре, бо за рубля купували шість буханок хліба і пачку сірників, але забувають, що було й таке, коли довжелезна черга до магазину надворі була, щоб купити два буханця  в одні руки, і навіть один симонівець висловлювался: „Чому мені дають право купити лише два буханці в руки, коли я здав у колгосп три гектари землі орної”.
Так, Брежнєв буцімто боровся за мир, але він змушений був закуповувати зерно в Канаді за золото. При   Брежнєву симонівці ділилися закупленим у Польщі сілезьким вугіллям ночовками (в яких прали білизну), було й таке.
Погано висловлюються люди на адресу колишнього міністра юстиції України Василя Онопенка, який дозволив відновити компартію України. Симоненко привів її з Донецька в Киів і вона стала каламутити, щоб ловити рибку в каламутній воді. Вже й газета районна в Гощі стала комуністичною, бо там сидить у штаті другий секретар компартії.
На завершення хочу висловити думку, що В’ячеслав  Кириленко, як молодий політик, може взяти на себе важку ношу у розбудові української України, яка сімдесят два роки ( а не сімдесят ) після початку Другої світової війни перенесла великі страждання і ніяк не може піднятися з колін і за двадцять років незалежності українці не змогли витиснути з себе отого раба і рабського ставлення до себе.
Жовнір Євстахій Євдокимович, село Симонів Гощанського району 

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.