Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Симон Петлюра. «Московська воша» [Випуск № 1029]

Продовження.
Початок в минулому номері.

ДО ЧОГО ДОВОДИТЬ БОЛЬШЕВИЦЬКЕ ХАЗЯЙНУВАННЯ


— Багато прийшлося б про це говорити та тільки нема чого довго розводитися. А проте головне слід зазначити.
Перше. Сільське господарство, найголовніше джерело багатства України, занепадає. Багато землі облогами лежить, не зорана і не засіяна.
Друге. Живий реманент: коні, худоба теж зменшився в числі. Тепер на Україні і коней, і корів та волів, не кажучи вже про свиней та овець, стало вдвічі менше ніж було до большевиків.
Третє. Фабрики та заводи переполовинилися. Нових не будують, бо ні на що. А на старих машини з кожним роком псуються й новими не заміняються. Те, що виробляється тепер на заводах чи фабриках, і дорого коштує, і часто нікуди не годиться.
Четверте. Залізниці теж приходять до занепаду. На багатьох лініях шпали не міняються вже кілька років, а майстерні для ремонту зачиняються. Там, де ходило на день 16 пар поїздів, ходить тільки 3. По деяких лініях зовсім нема руху, бо нема кому їздити, нема чим возити та й нічого возити. Пароплавство, як от на Дніпрі, на Десні, Прип’яті, Бугові, Донцю ще в гіршому стані, бо пароплавів зменшилося, за річками большевики не доглядають, як слід по-хазяйському.
П’яте. Дорожнеча життя стала в кілька разів більшою ніж була до большевиків. Багато потрібних речей дістати не можна, а коли й дістанеш, то за дуже великі гроші.
Шосте. Багато будинків по містах знищено, зруйновано і кілька років не мають ніякого ремонту. Нема що й казати, що нових не будують, бо ніхто не хоче та й нема за що.
Сьоме. Неврожаї частіше почали відвідувати Україну, а московська большевицька влада ради з ними не вміє дати. Ніде в світі неврожай не доводить до голоду, тільки большевики вміють до нього допустити.
Восьме. Народне здоров’я теж за большевиків погіршилося, бо не хватає ні лікарів, ні фершалів ні ліків, а влада большевицька не звертає на це належної уваги. Через те то гуляють тепер у нас на Україні всякі хвороби, як от пропасниця-лихоманка, пранці тощо.
Дев’яте. Люди стали харчуватися тепер і гірше, і менше, як раніш (комісари тільки та комуністи їдять і більше, і смачніше), а через те населення України виснажується на силах, передчасно старіє, а діти родяться кволими та немічними.
Загалом кажучи: народне господарство України, як і господарство окремого хазяїна- хлібороба, захиталося, занепало і шкутильгає на всі ноги. Разом з цим і життя кожної людини стало хистким, ніби виточились із нього всі соки та сили, потрібні для нього.

ДИКЕ ПОЛЕ ОСВІТИ  ТА ПРАЦІ
Коли хазяйнування большевицьке до руїни господарства призведе, то порядкування їхнє в справах освіти та культурної праці дике поле заводе.
Як прийшли большевики в Україну, то зразу ж заарештували чимало учителів та учительок. Кого повбивали, а кого в Московщину послали. Одночасно «Просвіти» наші позачиняли, кажучи, що вони й контрреволюційні, і українством дуже пахнуть. Потім за панотців взялися і заборонили їм до школи ходити та слову Божому дітей навчати. Переполовинивши учителів, зачали їх на свою комуністичну віру перетягати та вимагати від них, щоб з дітей наших теж комуністів поробити. Одночасно почали вони все по-новому і по вищих школах заводити. Поставили там своїх доглядачів з своєї ж таки партії. Заборонили всякі книжки та газети друкувати, крім своїх комуністичних. Задушивши вільне навчання і вільне слово, вони задушили і всяке громадське життя, бо зачинили всі товариства, всі союзи, клюби, сходини, зібрання тощо. Після п’ятирічної отакої праці большевиків на полі культурно-освітньому, край наш просто здичавів і став ніби диким полем, що бур’яном заросло.
Шкіл народніх стало менше ніж було за української влади. До середніх та вищих шкіл, як от університети, інститути, пускають учитись тільки комуністів, а інших — безпартійних — виключають.
Книжок друкується за большевиків теж куди менше, як от друкувалося за української влади. Та й книжки тепер друкуються тільки ті, на які дозвіл дає большевицька влада. Отож тепер здебільшого одне сміття друкується, бо інакше й не можна назвати комуністичних книжок.
Лісничих, агрономів, лікарів, фершалів, інженерів взагалі фахових людей стало тепер теж менше ніж було за української влади, бо декого з них большевики постріляли, а інших приневолили світзаочі тікати. Через це ні до кого тепер ні за порадою, ні слова розумного послухати.
За те руйнуючи та закриваючи потрібні людям товариства, большевики всю свою силу та грошей багато витрачають на те, щоб перше: «комсомольські» клюби де тільки можна заводити, друге — безбожницькі зібрання та маніфестації уряджувати, трете — церковні будинки відбирати та для «сельрад» їх віддавати, і четверте — пропаґандою та підкупом якнайбільше комуністів у нас заводити.
Не дивно, що завдяки цьому народ наш дичавіє, а большевицькі турботи про освіту та культуру допровадили до того, що:
Перше — розпуста, безсоромність, нечистота зводять собі міцне кубло не тільки по містах, а й по селах, не тільки чоловіки та парубки, а й жінки та й дівчата провадять часом життя гірше собачого.
Друге — сходяться і розходяться, беруть шлюб, а потім розводяться, хто хоче, коли і скільки хоче, бо такий закон і право большевики завели.
Третє — всяка гидка лайка, як от матюки московські, що навчила їх нас Москва, бо у нас люди не вміли лаятись так погано, поширилась, як бур’ян на дикому полі.
Четверте — розвелось злодійство, хабарництво, шахрайство, донощицтво тощо.
П’яте — безпритульні діти тисячами швендяють по містах, бо большевицька влада на це як слід не зважає. І тоді, як з малих хлопців виростають майбутні злодії, взагалі злочинці, то з малих безпритульних дівчат виростають розхристані поламані життям повії, що своїм тілом торгують та нечисті хвороби розносять.
Все оце — і квітоньки і ягодки большевицького ладу та їхньої просвіти. І хто знає, де більше шкоди натворили большевики своєю руїнницькою роботою: чи знищуючи добробут господарчий, чи ламаючи та засмічуючи душу народню?
Та того мало, що ото говорилось про большевицьку владу. Треба додати, що вона єсть найбільш немилосердна і люта на світі. Вона не знає жалю до того, кого уважає за ворога свого. А як большевиків жменька, а тих хто кориться їм зі страху та примусу — мільйон, то виходе, що ворогом своїм вона уважає увесь наш народ. Большевики не вірять нам і бояться, як би ми не очуняли колись та не передавили їх, як тих щенят чи вошей. Підбивши нас під себе, скористувавшись темнотою та неорганізованістю українського народу, большевики терором — розстрілами та іншими карами — хочуть вічно тримати його на своєму налигачі і не жаліють ні грошей, ні сил, щоб вічно панувати над нами.
Для цього вони тримають на Україні багато свого війська — червону армію, міліцію, аґентів «ГПУ» і всяких доглядачів і явних, і тайних, щоб усе знати, що думає наш народ і чим він навіть дихає. Для цього ж вони і застрашують його нелюдськими утисками. Починаючи з 1918 року, пролили вони по нашій Україні цілі ріки крови, не тисячі, не десятки тисяч, а сотні тисяч людей наших замучили, закатували в тюрмах, «чрезвичайках» та «под стенкою». Ця кров і тепер не перестає литись, бо в тюрмах повно людей, а большевицькі кати посилають на смерть все нові жертви. Підраховано, що большевики за цей час розстріляли та замучили всякими способами більше як один мільйон наших людей. Замучили не тільки тих, проти кого мали докази, що то небезпечні для них люди, а й зовсім невинуватих. Найбільше занапастили селян, але й робітників та й інтелігенцію не помилували. Нема, здається, й сім’ї такої на Україні, де б большевики когось не замучили, не заарештували або на північ, в далекі, холодні країни не послали. Тепер арештовують вони не тільки за контрреволюцію, але й за невиплату податків. Арештовують і поодинці, і цілими сотнями. І ніде таких утисків, такого терору не роблять большевики, як у нас на Україні, ніде не виявляють вони стільки лютости, як у нас.
— А через що ж вони такі люті до нас? — запитав Лаврін.

ПРИЧИНИ БОЛЬШЕВИЦЬКОЇ ЖОРСТОКОСТІ
— А ось через що. Я тобі зараз оповім. — Дядько Семен аж оживився трохи і підсунувся ближче до кума. — Слухай уважно, — промовив він — і затям, що я тобі буду говорити.
Перша причина. Наш народ ніколи з доброї волі не пристане на большевизм. Все, чого навчають його большевики, все це є чуже і непотрібне для нього, як оте сміття, що викидають на смітник. Більшість нашого народу — селяни, либонь чи не 87 процентів. Тепер селянин хоче володіти землею, як власністю своєю на вікивічні. Вона наша, хоч польські та московські пани колись і загарбали її силою від нас. Вона наша з діда-прадіда. Без неї жити ми не можемо, бо вона потом нашим полита і зрошена кров’ю нашою. По ній нас, як ми ще малими хлоп’ятами були, мати кожного з нас за рученьку водила. До неї і батьків наших ми ховали. Ми тільки знаємо, як вона дихає, ми тільки знаємо, як зелені поля та трави усміхаються нам. Ми тільки знаємо, як вона любить, коли ми біля неї ходимо, коли її оремо, плодючою робимо. Вона, як мати для нас, бо, як мати без дитини жити не може, так і земля без нас не може бути. Ми й вона це одно, чого не можна розділити. Ми арендувати її не можемо, бо хто ж своє власне, рідне арендує?.. А большевики намовляють нас і примушують її на десять років в аренду взяти. Не буде ніколи цього, бо ніяка сила не намовить нас послухати такої дурниці. Не поможуть тут закони, ні «комнезами», ні розстріли: найшла коса на камінь. Знають це большевики добре і хочуть силою примусити, щоб ми не любили нашої землі так, як ми її любимо, та не ходили коло неї там, де ще маленькими ніженьками кожну стежечку втоптали. Хочуть вони, щоб оця з діда-прадіда земля належала не нам, а «союзові соціялістіческих республік» чи то пак Москві. Розумієш? А як ми на це не згодні…
— Та хто ж на це согласіє дасть? — вирвалося у Лавріна.
— Отож то й є! А большевики нашу любов до рідної землі хочуть видерти нам з голови і з серця і здати нам таки нашу землю в аренду. Та ще так, щоб ми арендували, — працю в землю вкладали, а Москва буде жити з нашої праці, не орючи, не сіючи, а забираючи кривавицю нашу. Так ото, значить, большевики і хочуть убити в душі нашій любов до нашої власної землі, переробити нашу вдачу і заламати впертість селянську. От тобі перша причина, чого вони такі люті на нас. Якби перебороли нас большевики, якби перемінили нам душу, то тоді сказали б:
— Коли ми з українців зуміли «дур» вибити, то з іншими вже легше собі раду дамо.
Тепер про другу причину.
Большевикам московським є велика користь з того, щоб володіти Чорним та Азовським морями та шляхами до них. А як біля Чорного та Азовського моря осіли з давніх віків ми, українці, то це їм не на руку. Хто живе біля моря, хто володіє ним, той завжди силу має. Силу велику мав би й наш народ, коли б він тримав у своїх руках Чорне море, Дніпро та інші шляхи, що до нашого українського моря ведуть. Коли воскресла Україна та в 1917 році захотіла знову бути, як колись, незалежною державою, то Москва тоді дуже занепокоїлась, бо й вона хоче Чорним морем володіти. Злякались цього й московські комуністи, бо для них без Чорного моря трудновато прийшлося б. А як большевики знають, що ми не помирилися з їхньою владою і все про своє думаємо, то це й друга тобі причина буде їхньої лютости до нас: не хочеться їм ні Чорного моря, ні Азовського, ні старого батька нашого Дніпра з своїх рук випускати.
А третьою причиною є великі підземні багатства України: вугіль, залізо, марганець, дорогі глини тощо. Все це й на Московщині є. Тільки москалі не хочуть самі коло свого добра ходити, а люблять з чужого поту жити. Отож і намагаються вони хижими, завидющими очима дивитись на багатства української землі, а загребущими руками тримати їх у себе. Вони знають, що настане такий час, коли оті загребущі руки народ їм поперебиває і видере од них назад собі те, що вони загарбали. Оце тобі й третя причина.
Коли, як слід, їх усі обмізкувати, то стане ясним, як Божий день, що вся їхня лютість до українського народу має на меті зробити його своїм рабом, а багатою землею нашою та морями нашими володіти для своєї московської вигоди.
Через це вони й убивають нас і переполовинюють. А на порожні землі напустили кацапів та інших чужинців, бо — мовляв— вони будуть більш слухняними, як ми. Не дурно ж вони тепер митикують, щоб на березі Чорного моря утворити на українській землі жидівську республіку совітську, біля українського Дністра утворити молдованську республіку, а з Катеринославщини, це б то де наш вугіль, зробити теж незалежну республіку окрему, залежну просто від Москви.
А розрахунок у них такий: як пересіємо, мовляв, українців, чужими людьми, зайдами всякими, то менше буде з ними мороки і легше буде їх за чуба держати. Як же ж натворимо на Україні багато всяких республік: жидівську, молдованську, німецьку, гірничу, то тоді легше буде українськими багатствами володіти.
Отож вони й сіють-пересівають нас: тисячами розстрілюють, тисячами на північ засилають, навмисне до голоду на Україні допускають, щоб ми, українці, собі умирали та йшли собі під землю, а на землю переселять всяких зайдів — чужинців.
— От діяволи — не стерпів Лаврін.
— Чисті діяволи — згодився і Семен.
— А куди ж оті українські большевики дивляться, про яких казав, що вони беруть участь в харківському совєті народних комісарів?

Продовження
в наступному номері.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.