Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
28
травня
Випуск
№ 1321 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

ВИШИВАНКА - ЦЕ МОЯ ЛЮБОВ З ДИТИНСТВА [Випуск № 932]

Газета «ОГО», 26 квітня 2007 року.

У його житті завжди є вороги та друзі. Одні його називають непоступливою людиною, а інші - справжнім патріотом, королем мітингів і пікетів. Натомість Василь Михайлович вважає себе нащадком козаків, який продовжує боротьбу за те, щоби до влади приходили справжні українці. При цьому голова Рівненської обласної організації УНП визнає, що іноді кається за свої помилки.

Пиятики та бійки в інституті обминав

- У передвиборному списку «Української правиці» ви отримали 18-те місце. Знову сподіваєтеся потрапити до парламенту?

- Маю шанс стати народним депутатом. Але для мене найбільш принципове питання - повернення правої політичної сили до парламенту. Всі проблеми утворилися в Україні після так званої перемоги помаранчевих сил. Вони вперше отримали більшість у 246 голосів, але раптом віддали владу бандитам, чим спровокували кризу в різних сферах. Сталося це тому, що так звані кольорові мегаблоки провели до парламенту лише 37 відсотків українців. Такого ще не було після 1990 року!

- Василю Михайловичу, а що вам дає політична діяльність?

- В Україні в усі часи народжувалися козаки та гречкосії. Хтось воліє боротися за незалежну Україну, а хтось лише за свою сім’ю - сіяти, збирати гречку та сидіти на печі. Через батька і дідів я відношу себе до козацького роду з села, яке засноване козаками Івана Мазепи в 1709 році. По материнській лінії сім’я пов’язана з УПА. Під хатою була криївка місцевої боївки. Тому належу до категорії людей, які продовжують боротьбу наших дідів. Хоча свідомий українець заговорив у мені лише в дев’ятому класі. Через це мав неприємності під час навчання в Київському політехнічному інституті. Тоді, у 1975 році, на першій парі куратор заявив: «Не дай Бог, вас побачать біля пам’ятника Шевченка - виключать з інституту!» Це для мене був шок. Я не розумів, чому в столиці України чую такі ганебні речі.

- Однак вам все-таки вдалося закінчити навчання?

- Так, бо я, на щастя, не був одинокий. До закінчення інституту на курсі утворилася неформальна організація, яка об’єднувала молодих людей з патріотичними поглядами. Ми розмовляли, складали іспити українською мовою. Тоді за це можна було «вилетіти» з інституту. В боротьбі проти студентів використовували «промахи» в гуртожитку, наприклад, пиятики, бійки. Ми не допускали випадків, за які могли «вилетіти» з інституту. Хоча неприємності з парткомами та КГБ таки були. Це та життєва школа, яку мені, на щастя, довелося з честю пройти.

Друга знайшов на карате

- Чи маєте ворогів? Хто ці люди?

- Я вважаю, що козак без ворогів не буває. Смисл життя - це боротьба, де завжди бувають не тільки вороги та супротивники, але й справжні друзі. Якби в мене не було ворогів, то я б поставив собі запитання: «А чи правильно живу на цьому світі? Чи не припинив боротьбу за те, щоб при владі були українці?». Так, вороги є, але я їх не боюся!

- А кого тоді вважаєте своїм найбільшим другом? Чи друзів у політиці не буває?

- У мене є друзі, але їх небагато. Це ті люди, з ким починав займатися політикою. У першу чергу, це депутат обласної ради Сергій Олексіюк. Ми з ним познайомилися в середині 80-х років, коли патріотична молодь багатьох рівненських підприємств ринула до оперативних комсомольських загонів, яким тоді дозволили займатися забороненим карате. Цим видом спорту ми займалися в п’ятій школі, а потім у СПТУ хіміків. Тоді започаткував міцні стосунки з багатьма молодими людьми мого віку.

- А з Мирославом Семанівим ви також дружите?

- Так, хоча різниця у віці дає про себе знати. У нас не такі близькі стосунки, але зараховую його до друзів своєї родини.

- Ви справляєте враження жорсткої людини. Скажіть, чи прислухаєтеся до думки інших?

- Переконаний, що політик має бути жорстким. Інакше буде вода, глина та пісок, - якраз те, що демонструють сьогодні українські політики, які все розтринькали через відсутність твердої волі та чіткої лінії. До них не належу, бо політик - це провідник. Людина, яка претендує вести за собою інших, не може бути слабкою. Це - гріх, який породжує обман і розчарування тих, хто тобі повірив. До думки інших прислухаюсь, бо я - грішна людина та маю помилки, за які каюсь. Це зовсім не означає, що про це потрібно скрізь говорити. Головне - такий висновок роблю для себе. Самокритики мені не бракує. Друзі та однопартійці часто висловлюють мені критичні зауваження, але це не псує наших стосунків.

Сім’я потерпає від політики

- Яке місце у вашому житті посідає сім’я - вона поступається політиці?

- Мушу сказати, що сім’я потерпає через те, що я пішов у політику. Доводиться жертвувати багато чим, у першу чергу - увагою, вільним часом. Дружина й дочка часто мене не бачать, але це доля всіх сімей, де серйозно займаються політикою. Якщо не жертвувати собою та сім’єю, то така політика нікому не буде потрібна.

- Пам’ятаєте, як познайомилися з дружиною?

- Лариса закінчила хіміко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту, а я - Київського. Ми працювали в одному цеху АК-1 ВО «Азот» на центральному пульті управління хіміко-технологічним процесом. Ось там, коли доводилося часто спілкуватися з виробничих питань, ми й познайомилися.

- Хто в сім’ї головний - ви чи дружина?

- Звичайно, я, хоча Лариса виховувалася в сім’ї, де лідерство залишається за матір’ю. Тож їй довелося звикати до нових правил поведінки. Я вдячний, що вона з ними рахується.

- А чим займається дружина Червонія?

- Вона - домогосподарка. Я хотів, щоб Лариса займалася вихованням дитини. Їй це вдалося, бо донька Анастасія стала переможцем всіх обласних і всеукраїнських олімпіад з української мови. Вона одержала право навіть без співбесіди стати студенткою одного з провідних українських університетів. Це - на 50 відсотків заслуга дружини.

- Як проводите дозвілля з сім’єю?

- Тут маємо спільне хобі: з дитинства тесть, теща, дружина, її сестра та я полюбляємо риболовлю. Тому є привід часто збиратися всією родиною та виїжджати на озеро, коли надворі гарна погода. Крім того, це «тихе» полювання. Збирання грибів також об’єднує нашу рідню.

Удома ходить без вишиванки

- Ви підтримуєте фізичну форму?

- Рідко, бо не маю часу, щоб займатися спортом. Хоча це робив, коли працював на ВО «Азот» і був народним депутатом першого скликання. Однак того запасу здоров’я, який накопичував у шкільні роки та після інституту, досі вистачає. Тепер відчуваю потребу серйозно зайнятись собою, щоб підтримувати хорошу спортивну форму. Інколи дружина пускає в мене критичні стріли через зайвий кілограм-другий.

- Ви часто одягаєте вишиту сорочку. Її також носите вдома чи надаєте перевагу спортивному костюмові?

- Вдома переодягаюся, щоб почувати себе вільніше. Вишиванка - це моя любов з дитинства. Перші вишиванки, які одягав в інституті, вишила хрещена мати - найкраща вишивальниця в селі. Тепер їх купую та замовляю в різних куточках України. Маю багато, причому різних стилів. Утворилася своєрідна колекція.

- Назвіть вашу улюблену страву та напій?

- Полюбляю пиво. З друзями часто беремо «живе» пиво «Рівень». Страви подобаються тільки українські. Коли піст - на столі все пісне, а після його закінчення полюбляємо родиною розговітися - з’їсти добрий шматочок сала та кільце ковбаски.

- Маєте шкідливі звички?

- Кави зранку ніколи не п’ю. Можу дозволити собі чашку після обіду два-три рази на тиждень. Так само й цигарки: максимум одну в день або тиждень. Кава й цигарка - виняток із правил.

За образу батьків хочеться начистити фізіономію

- Яким автомобілям віддаєте перевагу?

- Мрію, щоб українська влада пішла шляхом французького президента Шарля Де Голля. Після війни чиновникам він дозволив їздити лише на вітчизняних марках. У результаті, французи стали розвивати власні автозаводи, тепер увесь світ знає «Citroen», «Peugeot» і «Renault». Сам їжджу автомобілем «Шкода», який недорогий, але дуже надійний. Принципово не хотів би користуватися «Мерседесом», бо це аморально в країні, де більшість людей не можуть заплатити за комунальні послуги.

- Опоненти закидають вам те, що спочатку змінили прізвище на Червоній, а після проголошення незалежності - і дату народження…

- (Піднімається та йде до робочого стола. Звідти дістає свідоцтво про восьмирічну освіту - авт.) Тут чорним по білому (від руки - авт.) написано прізвище Червоній. Є ще свідоцтво за десятий клас і диплом. Ці документи підробити неможливо. Чому ж вони не називають іншої дати народження? Я народився в маленькій сільській лікарні сусіднього села Друхів. Цей заклад досі існує, де люди, які приймали пологи в моєї матері Савети Мельник, яка взяла прізвище мого батька - Червоній, пам’ятають, що це було сонячної неділі саме 24 серпня 1958 року. Багато комуністів і журналістів побували в селі, щоб знайти на мене чи моїх батьків компромат, але не знайшли. Негідникам, які топчуться по батьку й матері, хочеться начистити фізіономію. Але хворим людям такі ліки просто не допоможуть. Їм необхідно до психіатрів звертатися. Не хочу виправдовуватися, бо немає за що. Хоча розумію мотивацію тих, які намагаються мене очорнити. Людина, яка зрадила (називає для прикладу прізвище одного з нардепів - авт.), відчуває себе ущемленою. І щоби почуватися більш комфортно, доводить, що всі навколо - зрадники.

Володимир МИКОЛАЙЧУК, газета «ОГО», 26 Квітня 2007.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.