Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Виступи на похоронах Василя Червонія [Випуск № 932]

...Сьогодні ми з вами переживаємо велику трагедію. Пішла з життя видатна людина. Пліч-о-пліч з Василем стояли його побратими. Мало таких залишилося, як Василь Михайлович. Собор, у якому ми стоїмо, подарований нам завдяки його великим трудам. Він не уявляв собі життя без Церкви і глибоко усвідомлював, що таке Українська Церква в житті кожного із нас, у житті українського народу і всієї держави. Тому він так за неї стояв, так боровся...

Митрополит Переяслав-Хмельницький, вікарій Київської єпархії Димитрій:

- Сьогодні ми з вами переживаємо велику трагедію. Пішла з життя видатна людина. Пліч-о-пліч з Василем стояли його побратими. Мало таких залишилося, як Василь Михайлович. Собор, у якому ми стоїмо, подарований нам завдяки його великим трудам. Він не уявляв собі життя без церкви і глибоко усвідомлював, що таке Українська Церква в житті кожного із нас, у житті українського народу і всієї держави. Тому він так за неї стояв, так боровся. Йому не був байдужий навіть маленький крок, який робила Церква. Так само він не був байдужим до тих подій, які ще нас очікують, і від яких він застерігав. Він любив Україну й Українську Церкву для того, щоб ми почувалися безпечними. Як сказано у Святому Євангелії, немає більшої любові, якщо хтось душу свою покладе за друзів своїх. Вважайте, дорогі браття і сестри, що така смерть і участь раба Божого Василя — це є знамення для всіх нас. Було багато в історії Церкви прикладів, коли праведники саме так ішли з цього життя. Це є настановою для кожного із нас, що ми не повинні бути байдужими один до одного. І сьогодні нас об’єднує любов, бо що ще може в ці хвилини рухати нами? Звісно, що любов до Василя Михайловича. До його справ, до його слова, до його діянь, поступу.

Нам буде дуже і дуже важко. Я хочу, щоб це усвідомили всі священнослужителі, ієрархи, Церква, люди. Буде дуже важко без його поради, без його твердого слова, бо цей твердий поступ завжди робився в ім’я України. Важко сьогодні щось говорити більше. При гробі краще мовчати і своїм мовчанням виявляти ту любов, про яку я говорив. Раб божий Василь не був без любові. Він був великим патріотом і показав нам у свої п’ятдесят приклад того, як треба любити Україну.

Олег Ковальчук:

- Мабуть, не знайдеться тих слів, якими можна зменшити те величезне горе, яке спіткало сьогодні нас. Не можна тому, що така людина, як Василь Червоній, народжується в нації раз на 200-300, а може, і більше років. Ми сьогодні прощаємося з великою честю і совістю, яка була поруч нас впродовж останніх десятків років. Він мав право сказати кожному з нас - і близькому, і далекому - багато слів. Не завжди ласкавих, але правильних, справедливих, бо він жив по честі, по совісті, по-Божому. І жив, перш за все, заради України. Його справи говорять самі за себе. Ми бачимо десятки побудованих храмів, ми бачимо цей величний храм, до побудови якого долучився Василь Червоній. Також ми бачимо багато пам’ятників нашим героям, нашим предкам, які воздвигнуті на теренах Рівненщини та України. Це також зробив Василь Червоній. Ми бачимо книги, до видання яких долучився Василь Червоній.

Він чесно і по-Божому ніс свій хрест. Він любив Україну так, що і з дальніх світів прилине до неї, як співається в пісні: «У далеких світах якось рано усе я покину, бо війне мені в душу сльозиною і чебрецем, і додому хоч вітром, хоч променем сонця полину, і легенько війну над твоїм, Україно, лицем». Вічна пам’ять тобі, побратиме Василю. Твої очі вічно будуть дивитися з небес на нас і кликати до тих справ, з якими ти вів нас за собою. Будуть кликати будувати справжню вільну Україну для українців. Царство Небесне тобі, друже.

Юрій Костенко:

Ця втрата сьогодні ще не вкладається в нашій свідомості. Ще дуже довго ми будемо сприймати Василя Червонія як лідера, який і сьогодні поміж нас творить українську справу. Василь по собі залишає дуже багато. Василь ще дуже довго буде присутній в нашому сьогоденні. Кажуть, що життя кожної людини є унікальним. І тому, коли воно зникає, з неба спадає зірочка. Із смертю Василя зникло ціле сузір’я — сузір’я українського патріотизму, українського національного інтересу, української позиції. Таку втрату просто так не заліковує навіть час. Таку втрату ніколи не сприйме наша свідомість. І тому як би ми не говорили сьогодні про ті унікальні справи, які він по собі залишає, як би ми не говорили, що ми будемо вірно нести його справу в українське майбутнє і продовжувати своїми діями наповнювати українським сенсом наше життя, ця втрата буде непоправимою.

Дорогі побратими, 20 років ми ішли пліч-о-пліч з Василем, творячи українську справу. І він завжди був попереду. Він дійсно в собі уособлював отой український дух, позицію, непідкореність, непримиренність - все те, з чим українство увійшло в світову спільноту. І сьогодні, у цей трагічний день, мені спадає на думку лише одне — чому в свої п’ятдесят Василь Михайлович уже постав перед судом Господнім? Чому ми, набагато старші, набагато досвідченіші, ще тут, біля його могили? Мені спала на думку така річ — видно, сьогодні, коли Україна переживає, мабуть, найважчі часи, Господь Бог покликав його до себе, бо, можливо, там бракує українського духу, української душі для того, щоб на землі Українській творилися українські справи. І тому я цим себе заспокоюю, заспокоюю всіх вас, що Василь не пішов від нас, Василь не пішов від українських справ, його Господь Бог підняв до небес для творення і посилення української справи. Отож, усі ми тут, на землі, будемо відчувати і діяти так, як він буде надихати нас із небес. Василю, прости нас, грішних, якщо ми чимось завинили перед тобою, колись не зрозуміли тебе, твою позицію, але ми всі завжди були щирими у прагненні робити українську справу. Нехай тобі земля буде пухом і продовжуй українську справу на небесах.

Микола Поровський:

- Велике горе зібрало нас тут, велике горе поселилося в серцях кожного українця. Осиротив нас Василь. З’явився він в далекому 88 році, як спалах в українській політиці. І життя прожив так, ніби йому лишилося тільки один день прожити. Перші прапори на Рівненщині, перша організація Товариства української мови, творення Народного Руху... І завжди він був вірним побратимом з гарячим, люблячим серцем. Серцем, яке любило Україну. Тисячі людей ішли до нього як до депутата зі своїми жалями, бідами, горем, і його велике серце забирало це горе (плаче — прим. ред.). Сльози навертаються на очі. Тужать українці і радіють наші вороги. Ті, які чекали на його смерть. Але нехай вороги не радіють, бо жодна справа, яку започатковував Василь, не буде залишена. Нехай не сподіваються на те, що боротьба за українську Україну зі смертю Василя припиниться. Нехай не сподіваються, що боротьба за зміцнення й поширення Української Церкви не буде вестися так і далі, як її вів Василь. Нехай не сподіваються, що Українське козацтво зі смертю отамана Волинської Січі припиниться. Нехай не сподіваються, що робота з молоддю зі смертю Василя припиниться й заглохне. Друже й побратиме, твої справи, ми, твої побратими, продовжимо так натхненно, як робив їх ти, як робив ти українську справу, Великий Українець, великий патріот, велика людина, великий достойник. Господь Бог взяв тебе до себе. Земля тобі пухом, побратиме. Справи твої будуть продовжені й понесені в майбутнє. Слава великому патріоту Василю Червонію! Слава Україні!

Левко Лук’яненко:

- Я познайомився з Василем 1990 року, коли ми прийшли до Верховної Ради, включилися в роботу Народної Ради, і від того часу кожен день і кожен місяць ми думали про те, що можна ще зробити для зміцнення Української держави...І ви знаєте, очі Василя, його думки, його слова завжди підтверджували, що він завжди піде до кінця в боротьбі за самостійну Україну.

Україна трималася і тримається на таких, як Василь. Коли я вчора дізнався з новин на телебаченні про смерть Василя, я не міг втримати сльози, адже це був мій щирий побратим по боротьбі. Щиріше і глибше мене не схвилювала смерть жодної людини. Він зробив величезний крок для зміцнення нашої державності. ...Він розумів значення Православної Церкви, адже тільки вона дає дух українству, дух боротьби. Тому Василь робив усе для зміцнення Церкви, як і всіх патріотичних організацій.

Василю, дорогий побратиме, я тебе буду пам’ятати як одного із тих, з ким мені довелося бути в тюрмах, концтаборах і з ким довелося поруч іти усі ці 20 років боротьби за незалежну Україну. Ти зробив багато, тебе забути неможливо. З тебе треба брати приклад, бо найкраща риса людини, яку я ціную як найвищу — це сміливість. Він ніколи не відступив назад, і це є зразок для молодого покоління. Василю, ти заслуговуєш на пам’ять у наших серцях, а також на пам’ятник на цій землі. Царства тобі Господнього, а людям — вічної пам’яті.

Віктор Матчук:

- Насамперед хотів би передати усім співчуття від Президента України Віктора Ющенка. Україна втратила великого патріота. Його поважали всі. Його поважали друзі й соратники, і це було природно, але його також поважали вороги й недруги. Так трапляється нечасто, але було за що його поважати — за постійну й незмінну позицію по тих пунктах, які є принципово важливими для кожного українця, по тих речах, які стосувалися української мови, Української Помісної Церкви, української незалежності, української культури і української історії. Чого б це не стосувалося — чи УПА, чи Берестечка, чи сьогоднішнього дня. Чи був він безгрішним? Та напевно, що ні. Як і кожній людині, йому було властиво помилятися. Але що його помилки в порівнянні з його заслугами? Втрата кожної такої людини для України є такою, яку заповнити ніким. Ми можемо скільки завгодно говорити, що справа його буде продовжена, але заміни йому не буде. Це правда. Прикра, але правда. Тому ми кажемо: земля йому пухом, вічна пам’ять і Царство Небесне.

Іван Заєць:

- Не можна знайти слів, якими можна вгамувати біль, горе Василевих батьків, дружини, дітей. Але горе зійшло на плечі і в серця всіх нас. Ми сьогодні ховаємо козака, ховаємо людину, патріота України, і нехай наші справи, наша подвоєна чи потроєна енергія у відстоюванні українських ідей будуть йому світлою пам’яттю. Ми тужимо, бо розуміємо, що плачемо не тільки за тими справами, які не встиг зробити Василь, але ми тужимо і тому, що Україна входить в дуже тяжкий період свого буття. І саме таких людей не буде вистачати нам. Світла пам’ять тобі, Василю, прощавай, брате-козаче, а ми будемо творити те, чого ти не доробив.

Дмитро Чобіт:

- Ми сьогодні ховаємо велику людину, Великого Українця. Він був великим політичним, державним діячем. У нього була справжня державницька позиція. Він був великим церковним діячем. Я гадаю, що на цих похоронах потрібно порушити питання про присвоєння Василю Михайловичу Червонію звання Героя України. Це справжній герой України, який 20 років вів за собою не лише Рівненську область - він вів за собою всю Україну. Якби в кожній області України була б людина хоча б на 50 відсотків така, як Василь Червоній, у нас би вже давно була міцна, потужна Українська держава. Тому все, що зробив Василь Червоній у своєму житті, заслуговує на високе звання Героя України. Він справжній Герой, і на нього можна рівнятися. Спи спокійно, Василю. Нехай земля тобі буде пухом. Царство тобі Небесне.

Володимир Стретович:

- Складно, невимовно складно говорити сьогодні. Я не можу збагнути, дійти до тями, що Василя немає вже разом з нами. Кажуть, що велике бачиться на віддалі. І сьогодні, коли стоїмо з прощальним словом перед труною, хочу сказати, що це був той відчайдух, який у суворому 89-му був першим в рядах тих, хто наближав українську революцію. Багато з нас тоді ховалося, думаючи, як би чого не трапилося, а раптом все вернеться. А він твердо вірив, що Україна постала - і постала назавжди.

Я бачу тут багато депутатів першого демократичного скликання. Вони приїхали віддати останню данину своєму побратимові, тому що вони знають, хто такий був Червоній. Він стояв, він був твердий, він був з позицією, він був явищем, він був криця, що серед бою іскриться. Таким він і залишиться в нашій пам’яті. Він воював за правду. Блаженний той, хто гонимий за правду, бо його царство є Царство Небесне. Тож, Василю, передай у Царстві Небесному тим мільйонам наших співвітчизників, які воювали за Неньку, що їх справа не вмре. Ми піднімемо її. Спи спокійно, наш побратиме.

Володимир Бондаренко:

- Біля свіжої могили по-іншому дивишся на світ, по-іншому оцінюєш окремі події, вчинки людей, та й самих людей. З Василем ми були близькими досить довго. Їдучи кожного разу у Рівне з Києва, він заїздив до невеликої церкви під Києвом, де ми зустрічались і говорили не про природу, не про якісь там дрібні справи, а говорили про Україну, про долю, яка чекає її і кожного з нас. І сьогодні, коли я дивлюся на його світле обличчя, мені уявляється шеренга, цілий стрій, де вже стоять В’ячеслав Чорновіл, Олександр Ємець, Анатолій Єрмак, Юрій Оробець. Сьогодні ця шеренга, на жаль, поповнилася. Але в Царстві Господньому всі ці люди залишаються вірними синами України, вони дивляться за нашими вчинками, за нашою поведінкою. Я буду пам’ятати Василя Червонія щасливим і усміхненим на Гурбах, коли закладався монастир, людину, яка дивилася в історичне минуле на Берестечку, людину, яка вірила в майбутнє України. Це була проста людина, але великий патріот.

Сьогодні я, на жаль, виконую скорботну місію — передаю від Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко велике співчуття родині й усій громаді. Ми втратили патріота, а значить, ми, можливо, стали слабшими. Так не будемо слабкими. Хай земля йому буде пухом. Вічна пам’ять нашому побратимові.

Соломія Бобровська, пластунка:

- Я хочу звернутися від імені усієї української молоді, яка разом із Вами, дядьку Василю. Ми боролися разом з Вами і ставали пліч-о-пліч не словом, а ділом. І сьогодні вперше за стільки років на тлі цього однострою запік тризуб. Пече так само в душі і в серці, як в кожного з вас, кожного українця, кожного, хто духом, тілом, словами боровся за Україну. Дуже знаково, що вам було так, як великому провіднику Степану Бандері. Назавжди в пам’яті закарбується ваше „Слава Україні!”, коли ми кожного разу чули ваш голос. На жаль, наступного разу не буде... Слава героям, дядьку Василю!

 Володимир Пилипчук:

- Шановні співвітчизники, прийміть мою скорботу і розділіть її. Пішов один із найяскравіших борців сучасності за Україну, за її становлення, за розвиток. Його боротьба була безкомпромісною. Дуже часто його звинувачували, що він нібито перебирає міру, що він дуже швидко хоче зробити із населення України громадян України, а з громадян хоче зробити патріотів України. Але цю справу він виконував чесно і добросовісно. Як завжди, ті, хто першими ідуть в наступ, переважно, першими і падають підкошеними смертю. Але це не означає, що Василь Червоній помер. Василь Червоній залишається в нас як прапор подальшої боротьби за Незалежність, за утвердження Української держави і за те, щоб Українська держава дбала про українських громадян. Я думаю, що у відповідь на цю смерть багато молоді поповнить ряди нових борців за незалежність України і за її розвиток. Я вірю, що майбутнє в України світле. І це світле майбутнє може забезпечити наша молодь. Попросили мене висловити щирі співчуття рідні Василя, друзям по його партії і нащадки патріарха Мстислава – сім’я Скрипників, що мешкає в канадському Едмонтоні.

Вічна тобі слава побратиме, героє, національний лідере, і я гадаю, що твоя смерть не дозволить нашим ворогам отримати перемогу.

Юрій Кармазін:

- ...Україна втратила величезного державного діяча, людину, яка толерантно могла розмовляти з представниками усіх партій. Від імені Партії захисників вітчизни я хочу сказати, що ми чудово спрацювалися. Співпрацювалися в усіх питаннях. Коли я очолював комісію з політико-правової ситуації в Криму, Василь завжди запитував, яка потрібна допомога, і робив її мовчки, без галасу, як і належало патріоту України. Тому я переконаний, що пропозиція про увічнення його пам’яті і вулиці, названі на честь Василя — це все ще попереду. Україна втратила колосально великого сина, велику постать. Він завжди вітався словами «Слава Україні!», а я хочу сказати: слава герою, і велика подяка цій землі, Українській Народній Партії, його родині, передусім — батькам, за те, що вони виховали такого патріота. Царство йому Небесне, а вам усім — добра і процвітання.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.