Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

До 67 річниці найбільшої битви УПА [Випуск № 1021]

Напередодні 67 річниці з часу Гурбенської битви - найбільшої в історії битви відділів УПА та військ НКВД вийшла у світ нова книга,  присвячена цим подіям. У черговому виданні „Літопис УПА” ,серія „Події і люди” з’явилася праця нашого земляка, історика-краєзнавця Ігоря Марчука „Записки повстанця”.
Власне, це книга спогадів Миколи Андрощука „Вороного”, які охоплюють період весни 1943 р по весну 1944 року, де відображено широку картину дій українського руху опору на Південній Волині, де й відбулася Гурбенська битва.
Хто такий „Вороний” і як  з’явилися  „Записки повстанця” розповідає на сторінках „Волині” Ігор Марчук. 
Опрацьовуючи матеріали з історії ОУН та УПА на Волині, які зберігаються у Галузевому Державному архіві Служби Безпеки України (м. Київ), вдалося виявити понад 30-сторінковий машинопис спогадів під назвою «Записки повстанця». Під текстом стояв підпис «Леонід» та дата — зима 1948 р. При уважному вивченні спогадів стало зрозуміло, що їхнім автором є повстанський командир, один з перших організаторів УПА на Південній Волині Микола Андрощук, який користувався у той час псевдонімом «Вороний».
Про життєвий шлях автора споминів не одразу вдалося зібрати достатньо інформації. Виявилося, що Андрощук Микола Артемович народився 8 грудня 1913 у селі Дермань-1 Здолбунівського району Рівненської області. Навчався у Дерманській школі, де закінчив 7 класів. Вже у 30-их рр. ХХ-го століття його родина замешкала на хуторі Озера села Розваж сусіднього Острозького району. Від 1934 року Микола вливається в ряди ОУН. Активно працює в Українському доброчинному товаристві, яке діяло у 1933-36 рр. в Острозі. Його зверхники по ОУН пропонували Миколі у 1936 р. очолити осередок українських націоналістів у Острозі. Та він відмовився, сказавши, що ще замало вишколений для такої відповідальної посади. 7 грудня 1938 року польська поліція заарештувала Миколу Андрощука за приналежність до ОУН і ув’язнила в Острозькій в’язниці. 20.03.1939 року вироком Рівненського окружного суду молодий чоловік був засуджений на 2 роки з відстрочкою виконання вироку на 5 років і сплатою штрафу 80 злотих. Від більш суворішого покарання врятував його дивний факт, як зазначено в його кримінальній справі — весною 1938 року змінив православне віросповідання на римо-католицьке.
На початку 1940 року, після масових арештів НКВС учасників ОУН на Волині, М. Андрощук переходить таємно радянсько-німецький кордон і опиняється на території окупованої німцями Польщі, де активно працює в ОУН та проходить спеціальний розвідувальний вишкіл.
У липні 1941 р. М. Андрощук повертається разом з похідними групами ОУН і включається у налагодження роботи місцевої української адміністрації. Він був призначений комендантом української народної міліції в Мізоцькому районі. Коли німці у жовтні 1941 р. всюди ліквідовують станиці української міліції і перетворюють її на поліцію, Микола отримує завдання від ОУН працювати у цій ділянці надалі і таємно вишколювати хлопців для подальшої збройної боротьби. У квітні 1942 р. він був заарештований німцями, потім звільнений і повернутий на попередню посаду. У березні 1943 р. разом із підлеглими йому поліцейськими (близько 50 осіб) втікає зі зброєю і створює один з перших відділів УПА на Мізоччині, який очолюють «Залізняк» та «Сталевий». М. Андрощук під псевдонімом «Вороний» організовує розвідувальну мережу в цьому регіоні. З червня створює окремий відділ польової жандармерії при штабі південної групи УПА під командуванням «Енея», який вже восени 1943 р. нараховував понад 100 вояків. Десь восени того ж року «Вороний» проходить шеститижневі курси слідчих Служби безпеки (СБ), які проводив керівник СБ проводу ОУН М. Арсенич-«Михайло». З цього періоду його діяльності збереглося кілька оригінальних звітів, які опубліковані «Літописом УПА»: «Звіт з діяльности ПЖ за час від 10.12. до 20.1943 р.», «Звіт з діяльности ПЖ за час від 1.12. до 31.12.1943 р.» та «Звіт з діяльности ПЖ від 1.1.1944 р. до 1.10.1944 р.» за підписом КПЖВО (Комендант польової жандармерії воєнної округи) «Вороний»4.
Весною 1944 р. польова жандармерія розформовується, а всі старшини та рядовики переходять працювати у військову СБ (ВСБ), яка підпорядковується керівнику СБ ВО «Богун» Миколі Козаку-«Смоку».
Як свідчать документи радянських карально-репресивних органів, «Вороний» згодом працює у підпіллі ОУН під керівництвом референта СБ, а згодом і керівника всього підпілля ОУН на Волині та Поліссі М. Козака-«Смока». Протягом літа-осені 1944 р. він часто разом зі своєю охороною з’являється у селах Дермань-1 та Дермань-2. Одна з доповідних записок про проведення оперативних заходів НКГБ у с. Дермань Мізоцького району Рівненської області протягом 10-15 листопада 1944 р. містить інформацію про те, що на той час у зазначеному селі перебували референт СБ крайового проводу М. Козак-«Смок» та його заступник, колишній керівник польової жандармерії південної групи УПА М. Андрощук-«Вороний», керівник центрального зв’язкового пункту ОУН «Славко», окружний провідник ОУН «Свирид» та багато інших. Зі слів агентури НКГБ, згадані вище керівники за день до операції помітили рух військ НКВС у напрямку с. Дермань і тому швидко залишили цей населений пункт, відійшовши у невідомому напрямку. У подальшому М. Андрощук займає посаду старшого слідчого референтури СБ крайового проводу ОУН на ПЗУЗ і користується псевдонімом «Петро». За іншими даними з 1945 р. по 1948 рр. він був заступником керівника СБ крайового проводу ОУН на ПЗУЗ.
Перебування у вогких криївках та постійна напружена атмосфера підпілля спричиняють у М. Андрощука захворювання на туберкульоз. Тому його переводять на більш легшу ділянку праці — орієнтовно з 1948 р. він очолює друкарню Волинського крайового проводу ім. Клима Савура, яка була виявлена співробітниками МГБ у лютому 1949 р поблизу с. Пітушків Млинівського району Рівненської області. Але персоналу друкарні вдалося залишити викритий бункер і врятуватися. «Петро» повертається на Південну Рівненщину і переховується у селах Мізоцького та Острозького районів, займає посаду керівника технічної ланки, а за іншими даними референта СБ Рівненського окружного проводу ОУН. Станом на травень 1952 р. Рівненське обласне управління МГБ проводило розшук «Вороного» як одного з керівників Рівненського окружного проводу ОУН. Зі свідчень окремих підпільників, які були захоплені у 1952-53 рр. на Рівненщині, відомо, що Микола Андрощук-«Петро» помер від туберкульозу, ймовірно, весною 1951 р. і був таємно похований. Зокрема, бойовик керівника Рівненського окружного проводу «Ульяна» Й. Бобрецький-«Славко» розповів, що весною 1950 р. до них долучився хворий на туберкульоз повстанець з Дерманя «Петро», якого вони привели до Василя Яковича Матвійчука у село Коршів Здолбунівськоґо району, де з ним перебувала певний час друкарка «Ганя». Він там переховувався і взимку чи навесні наступного року помер. Повстанець «Тарас» разом з В. Матвійчуком його тіло десь таємно поховали. Заарештований 11 червня 1953 р. Василь Матвійчук зізнався, що восени 1950 р. у криївці, облаштованій під його хатою, почали переховуватись повстанці «Тарас» (називав себе «Дядя»), «Петро» (називав себе «Старий») і невідома дівчина. Весною 1951 р. Матвійчук на прохання «Старого» купував у Здолбунові продукти та 10 ампул препарату від туберкульозу. Коли вже зійшов сніг, підпільники залишили криївку, але «Петро» з ними не пішов, бо був дуже хворий і не міг ходити. Через чотири дні прийшов «Тарас» і десь поніс його на собі. Василь Якович не підтвердив інформації «Славка», що брав участь у захороненні тіла М. Андрощука. Він тільки розповів слідчому, що влітку 1951 р. під час одного з візитів, «Тарас» йому розповів, що «Старий» вже помер.
Микола Андрощук, за свідченнями тих же підпільників, мав друкарську машинку і постійно щось друкував. Поява його спогадів зумовлена рішенням керівництва ОУН на Волині друкувати місцевий підпільний журнал з мемуарами про діяльність ОУН та УПА під назвою «За волю нації». Перше число цього журналу з’явилося у 1947 році. У самих спогадах «Вороний» зазначив, що перша частина про події 1943 року була написана влітку 1947, а друга частина, яка охоплює січень-травень 1944 року, завершена взимку з 1947 на 1948 рік. Спогади М. Андрощука охоплюють тільки період його перебування у лавах УПА і подають яскраву картину боротьби місцевих повстанців за незалежність власної держави. Автор неодноразово брав участь у боях з німцями, був учасником найбільшого бою між загонами УПА та військами НКВС під Гурбами (квітень 1944 р.). «Вороний» мав можливість спілкуватися з багатьма командирами УПА і залишив їхні своєрідні словесні портрети та влучні характеристики.
Під час підготовки спогадів до друку довелось виправити чисельні граматичні та окремі стилістичні помилки, які зустрічаються у тексті, а незрозумілі місця прокоментувати. Зокрема, в таких словах як «ґестапо», «ґебітскомісар», «штатсґут» авторська літера «г» замінена на «ґ». Окремі, характерні слова та вислови автора збережено без змін. Там, де розшифровано авторські скорочення, такі як «к-р», «р-н» чи інші скорочені слова — це зазначено квадратними дужками («к[оманди]р», р[айо]н»). Пропущені слова теж подано у квадратних дужках і зазначено відповідними примітками. Окрім того, у примітках подано коротку інформацію про згаданих у спогадах повстанських командирів чи провідників ОУН.
Ігор Марчук.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.