Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Синя птиця 2015-го року [Випуск № 1019]

У Верховній Раді ходить привид виборів.
Він проявляється в кожній розмові й матеріалізується в кожному вчинку політиків. Він міцно сидить у їхній свідомості. Він є причиною депресії одних та ейфорії інших.
Депресія одних веде до паралічу думки й волі.
Ейфорія ж влади полягає в її таємному знанні про план: з виборами як періодичним і надокучливим явищем після 2012 року нарешті покінчать, здобувши конституційну більшість в 300 голосів; вибори президента через придворну Конституційну Асамблею перенесуть у парламент; а його, парламенту, каденцію продовжать років на десять із можливою пролонгацією на всенародних і одностайних референдумах.

Не варто багато писати про цю владу.
З нею, владою, усе зрозуміло: суміш печерного антиукраїнства, неперетравленої совдепії, монополізованої корупції та войовничого невігластва. Ця карикатурна пародія на путіна-мєдвєдєва-лукашенка не має ресурсів, щоб купляти народ, не має серця, щоб поділитися з народом, не має ідеології, щоб його переконати. Ця влада вторинна у всіх вимірах.
Вони приречені.
Проте сумна для народу правда й у тому, що вони можуть панувати ще дуже довго – так довго, як довго буде відсутня альтернатива. Ідейна й особистісна, суспільна й політична альтернатива.
Квінтесенція альтернативи “бригадній” вертикалі влади – у її суспільному аспекті, у вибудові горизонтальних мереж і творення породженої цим процесом “моральної революції”.
Але в контексті виборів варто окреслити й політичний аспект цієї альтернативи.
Результати всіх соціологічних опитувань незмінно підтверджують один факт: негативного електорату в Януковича і його партії значно більше ніж позитивного. І щораз більшає цього “більше”. Проте, як не парадоксально, на електоральні позиції політичних опонентів це практично не впливає.
Бо партійні лідери опозиції вперто не хочуть розуміти простого й зрозумілого рецепту перемоги: лиш об’єднання опозиції може консолідувати антирегіонівську більшість і стати гарантією її перемоги. Часто говорять, що причиною такої впертості є амбіції політиків.
Однак, основною причиною є саме фактор виборів 2015-го року.
Серед політикуму панує думка, що той, хто виходить у другий тур президентських виборів як конкурент Януковича, має всі шанси перемогти його автоматично, у силу арифметичної більшості негативного електорату. Тому основна боротьба – за вихід у другий тур, основні конкуренти – “свої”.
Як кажуть: “бий своїх, щоб чужі боялися”.
Чужі ж чомусь не бояться, а сміються.
Сміються, бо перемагає не арифметика, а філософія. Бо породжене такою арифметикою взаємопожирання опозиції знеохочує голосувати взагалі за кого-небудь – усі погані.
Саме тому рейтинги влади падають, а опозиції – не ростуть.
Суспільство знає, що жодна з опозиційних сил не може самостійно “вбити дракона”. Тому роз’єднаність опозиції робить “партійні змагання” безпредметними й безперспективними. Суспільство це не надто, можливо, усвідомлює, зате добре відчуває “шкірою”.
Звідси малочисельність опозиційних акцій – і це при соціологічно засвідченій дуже високій готовності громадян протестувати. Участь в партійній протестній акції в нинішній ситуації атакує не стільки владу, скільки конкурентів у внутрішньоопозиційній боротьбі. Це змагання на предмет – чий мітинг більший.
Точкою абсурду такої арифметики є логіка деяких діячів: чим більше політиків посадять, тим більше шансів виграти залишається тим, кого ще не посадили.
Практично вбивчою для опозиції ця логіка стає при розумінні плану Партії регіонів конституційно відмінити всенародне голосування на виборах президента в 2015 році. Нинішня “бригадна” система влади не передбачає передачі влади шляхом виборів. Їхня роль чисто бутафорна – надати режиму ритуальної легітимності.
Тому можливість демократичної конкуренції в 2015-му лежить тільки в спільній перемозі опозиції в 2012 році. Саме в спільній, бо інакшої бути не може.
Як її досягти? Як конвертувати протестний потенціал несприйняття нинішньої влади в спільну електоральну перемогу?
Дуже просто: об’єднатися.
Форми об’єднання мусять бути гнучкими й різноманітними, враховуючи донецьку схильність до законотворчих маніпуляцій із законом про вибори. Єдине, що має бути незмінним – воля до об’єднання й спільної перемоги опозиції, здатність іти на компроміси в ім’я загальних інтересів.
При найбільш імовірній змішаній виборчій системі опозиційне об’єднання, наприклад, може бути у формі єдиної структури – Українського народного фронту – з розподілом квот за усередненими результатами соціологічних опитувань. І не важливо, що результати цих передвиборчих опитувань і самих виборів можуть на відсоток-другий відрізнятися на шкоду чи на користь тієї чи іншої партії.
Зняття міжопозиційної конкуренції дозволить кожній опозиційній партії провести в парламент набагато більше своїх депутатів, аніж у нинішній ситуації.
Як цей механізм буде працювати в мажоритарній частині – можна легко змоделювати, виходячи з результатів місцевих виборів: чи багато в місцевих радах назбирається депутатів ПР, що набрали більше 50% голосів виборців?
Щодо пропорційної частини: об’єднана опозиція зможе мінімізувати втрати від розпорошеності тільки у випадку, якщо вона витворить єдину передвиборчу структуру. Як варіант можна розглядати похід на вибори двома-трьома колонами із взаємним непоборюванням і публічною обіцянкою створення в майбутньому парламенті спільної коаліції.
Основна теза полягає в тому, що спільна дія дасть віру в перемогу й змобілізує згадану антирегіонівську більшість. Люди дістануть реальну можливість сказати “Ні!” режиму, а не показувати дулю в кишені, голосуючи проти всіх. Законодавча заборона блоків внесе тільки технологічні зміни, але нічого не міняє за суттю.
Важлива не технологія, а воля до об’єднання.
Переваги об’єднання опозиції далеко не обмежуються технологічними аспектами – спільний контроль за виборами та захист результатів, об’єднання штабів в округах, концентрація ресурсів і багато іншого.
Набагато важливішим є ідейний вимір об’єднання. Українські сили зможуть сформулювати спільну інтегруючу платформу. В силу ідеологічних розбіжностей надмірна деталізація неможлива, слід окреслити лиш найбільш принципові позиції, що їх сповідують усі учасники. Ці позиції всім відомі:
– українська ідентичність держави й одна державна мова;
– пріоритет українських інтересів;
– визначальна роль соціальної справедливості, опора на демократію як основу політичного устрою, ставка на вільне підприємництво;
– модернізація суспільства й економіки;
– це, зрештою, жорстка антикорупційна програма.
Якщо це вдається, то українська політика набуває сенсу: перемога стає зримою, на віддалі протягнутої руки. Суспільство мобілізується, виборець дістає мотивацію чесно голосувати й відстоювати свій голос.
Мережі громадських рухів та ініціатив дістають політичну точку прикладання – Український народний фронт, і спираючись на цю точку опори, перевертають світ корупції та депресії. Люди отримують втрачену віру у свої сили. Партії вчаться незвіданої досі кооперації, учаться нової етики відносин – у країні на заміну партійно-клановій верхівці приходить загальнонаціональна державницька еліта.
Світ дістає сигнал про адекватність української опозиції.
І руки найвищих чиновників нинішньої влади починають тремтіти – у прямому ефірі й крупним планом.
Якщо ж об’єднання не станеться, і переможе політична обмеженість?..
То все відбудеться також. Але набагато пізніше й болючіше. Нинішні політичні структури відійдуть, обличчя їхніх лідерів зникнуть з екранів телевізорів і моніторів комп’ютерів. Натомість із найширшої самоорганізації, з різнопланових протестних майданів, з фейсбукових мереж виростуть нові лідери, нові ідеї та нова структура, що через Установчі збори вибудують нову країну.
Іншими словами, суспільство говорить опозиційним політикам: або об’єднуйтеся й робіть свою роботу, або йдіть геть.
Суспільству байдужі дрібні відмінності програм партій та амбіції їх лідерів, людей зовсім не цікавить технологія квотного поділу та закулісних торгів.
Людей цікавить: кого представляє опозиція – свої партії в газпромівському сценарії гри регіоналів? Чи українське суспільство в тотальному протистоянні із цією репресивною владою?
Прийшов час визначатися.
Тарас Стецьків, народний депутат України

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.