Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Монастир Різдва Пресвятої Богородиці в Пересопниці [Випуск № 1019]

Продовження. Початок в минулому номері.

Пересопницьке Євангеліє - безцінний духовний національний скарб нашої церкви і народу

Пересопницький монастир в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці увійшов навіки в історію Української Православної Церкви своїм безцінним духовно-національним скарбом - рукописним Пересопницьким Євангелієм.
В особі його ігумена Григорія та поповича Михайла Василевича ( можливо чернець, послушник або з білого духовенства) свята обитель подарувала рукописне Євангеліє вперше перекладене на рідну українську мову. Цей переклад був настільки в науковому і граматичному відношенні зроблений на високому рівні, що і дотепер не перестає дивувати вчених і науковців цієї безцінної духовно-національної пам’ятки.
Українське православне чернецтво з самих початків його появи віками творило безцінні духовно-національні скарби для рідної Церкви і свого народу. Про роль монастирів і ченців в цьому процесі професор Іван Огієнко писав:
- Заслуга монастирів у творенні української духовної культури безконечно велика - це вони, скромні українці монахи і монашки, Божі бджоли, створили нам усе те, що маємо найкращого в нашій духовній культурі і чим ми пишаємося й тепер.
Переписування Богослужбових книг, Святого Письма в добу середньовіччя в Україні відбувалося саме в монастирях. Потреба в духовній літературі зростала із зростанням кількості храмів, а Волинь і Галичина від початку християнізації наших земель були покриті найгустішою мережею Божих храмів і монастирів, волиняни в усі віки славилися своєю високою побожністю та християнськими цінностями, великою любов’ю до Бога, рідної Церкви, свого народу.
Рукописне Пересопницьке Євангеліє було єдиним на той час в перекладі на рідну абсолютно канонічну тогочасну українську мову і залишається безцінною пам’яткою нашої духовності і культури, а графічна сторона рукопису свідчить про дуже високий розвиток тодішнього графічного мистецтва.
Працю над його перекладом з болгарської мови і переписуванням ігумен монастиря Різдва Пресвятої Богородиці о. Григорій, писар попович Михайло Васильович, син попа з Санока, розпочали 1556 року в селі Двірці (окремі дослідники вважають слово «двірець» не назву поселення, а княжим двірцем) і закінчили в 1561 році. Тоді Пересопниця належала князю Івану Федоровичу Чорторийському, а переклад і написання здійснений коштом Анастасії-Параскеви княгині Гольшанської-Заславської, яка по смерті свого чоловіка князя Кузьми Заславського була ігуменею монастиря св.Тройці в Ізяслав із 1561 по 1566 рік. Про фундацію Пересопницького Євангелія дізнаємося з історичних джерел, зокрема з Післямови до Святого Письма, в якій знаходимо такі думки:
«... Євангелія ся написана накладом благовірної і христолюбивої княгині дружини Кузьми Івановича Заславського Параскеви, іначе Анастасії Юрівни уродженої княжни Гольшанської, при благовірному і христолюбивому князю Івану Федоровичу Чорторийському, зятя ся милостивого, частково при Пересопницькому Різдва-Богородичному монастирі, а частково в дівочому монастирі Заславському з 1561 року по 1566  рік, де Анастасія Юріївна по смерті чоловіка була ігуменею.
Пересопницьке Євангеліє нараховує 482 паргаментних аркушів, мистецьки оздоблених малюнками, що зображають чотири чудові мініатюри євангелістів. Кожну мініатюру обрамлено мистецькими рослинними орнаментами. Золоте тло - сині, червоні, зелені кольори - надають всьому особливої урочистості й життєрадості. Також у ньому виразно відбиті фонетичні, граматичні і лексичні риси живої народної української мови XVI ст.
Відомий дослідник цієї безцінної праці духовно-національної пам’ятки доктор Лібацький А. характеризував її так:
- Написане пізнім уставом «Пересопницьке Євангеліє багато орнаментоване яскравим рослинним орнаментом в стилі італійського Відродження, оздоблене заставками і ініціалами. В Пересопницькому Євангелії чітко виявилися фонетичні, граматичні і лексичні риси живої української мови XVI ст. (перехід в закритих складах «о» та «є» в «і», а злиття «ьі» і «я» в одному звукові й інше). Синтаксична будова дуже характерна для тимчасової народної розмовної української мови.
Відомий   дослідник   Пересопницького   Євангелія   Осип   Бодянський знайшов святу книгу в бібліотеці Переяславської Духовної семінарії 1837 року (копія зроблена за гетьмана Івана Мазепи).
До 1917 року зберігалася в бібліотеці Полтавської Духовної семінарії. Вперше описана і частинно видана Григорієм Житецьким в Києві 1876 року нині зберігається в національній бібліотеці Академії Наук України.
Рукописне Пересопницьке Євангеліє залишається найбільшою пам’яткою українського православного духовного життя України, Української Православної Церкви, яскравим свідком глибокої віри і духовності нашого народу, на ній в незалежній Україні складають присягу новообрані президенти вірою і правдою служити своєму народові і державі.
Пересопницький монастир в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці в своїй багатовіковій історії залишався важливим осередком духовності, освіти, науки й культури нашого народу, рідної землі, а його ченці впродовж віків були носіями глибокої віри - святого українського православ’я, а рукописне Пересопницьке Євангеліє - твір ченців святої обителі над річкою Стубла залишається найвизначнішою пам’яткою нашої рідної мови, високоосвіченого на той час нашого духовенства, яке вже тоді прагнуло Богослужінь живою народною, зрозумілою мовою для вірних, які разом з церковною ієрархією, прагнули бачити нашу Церкву помісною, національною, про що свідчить сама позиція перекладачів і переписувачів: ігумена святої обителі отця Григорія і поповича Михайла Василевича. Отець Михайло Василевич був сином протопопа з м. Сянока і належав до високоосвіченого українського духовенства, а поруч з ними були ще й інші безіменні помічники, імена яких погубилися на кривавих сторінках нашої історії.                       
Володимир Рожко, історик-архівіст, дійсний член ІДВ у Вінніпезі і його представник в Україні, почесний професор Волинського національного університету ім. Лесі Українки, викладач ВДС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.