Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Земля має залишитися надбанням українців [Випуск № 1016]

Пропозиція – звернення депутата Острозької районної ради Гуменюка О.С. до депутатів місцевих рад України на підтримку Звернення до Президента України, Верховної Ради України “ Про Землю України “.

Згідно з Конституцією України, Земельним Кодексом України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, водні та природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності всього українського народу.
Україна має багаті земельні ресурси. Забезпеченість України сільськогосподарськими угіддями дуже висока і становить 1,2 га на одного жителя. Площа її земельного фонду становить понад 60 млн. га земель, з яких приблизно 40 млн. га складають сільськогосподарські угіддя, майже 70% площі усіх земель. Серед них орні землі займають у середньому 80%. Це один із найбільших показників у світі. Чорноземи займають в Україні близько 44% її території, у світі - близько 7% ( 393,6 млн.га становлять світові чорноземи, 24,5 млн.га - чорноземи України). Все це створює для України великі перспективи.
Однак, за часів існування незалежності України, дані сприятливі умови не були використані, а проведену Земельну реформу було спотворено. Окремі політики, науковці, представники засобів масової інформації, переслідуючи корисливі цілі, нав’язали суспільству думку, що держава, в особі державних органів управління, була землевласником-монополістом, через що виникла необхідність роздержавлення і приватизація землі. Насправді ж, земля, яка навічно закріплялася за колективними господарствами (колишні  колгоспи, радгоспи), підприємствами, науково-дослідними установами, окремими громадянами (присадибні ділянки, городи, дачі ін.) була не державною власністю, як ресурс виробництва, а їх законною власністю без права її відчуження, при вилученні земельної ренти у бюджет.
Що ж до держави, то вона володіла лише монополією на землю-капітал і доходом від неї - земельною рентою, яка йшла на соціальний розвиток місцевої громади та інші суспільні потреби, а не на збагачення окремих осіб. Фактично вся суть земельної власності на землю в умовах товарного виробництва у кінцевому рахунку зводиться до володіння земельною рентою.
Річна сума земельної ренти в Україні, лише від сільгоспугідь, сягає 12 млрд. гривень. Тому немає потреби пояснювати причини вилучення із законодавчих актів, що стосуються приватизації землі, питання земельної ренти.
Хибним є твердження про те, що “ринок землі” сприятиме збільшенню надходжень до державного і місцевого бюджетів, залученню інвестицій в аграрний сектор виробництва, утвердженню економічної самостійності товаровиробників через викуп ними земельних паїв. У дійсності йдеться про розкрадання національного багатства у великих масштабах, оскільки земельна рента має тенденцію постійно зростати. Тому, продаючи землю, громада навіки втрачає своє право на доходи і ми позбавляємо цього права наших нащадків.
Земля повинна бути не у руках тих, хто нею заволодів, а надаватися безкоштовно у довгострокове користування тим, хто на ній працює, з вилученням земельної ренти у бюджет.
Світова практика нового підходу до землекористування показує, що у деяких країнах Заходу навпаки, відбувається тенденція „одержавлення” землі через викуп її у приватних землевласників. Для прикладу, у США на даний час федеральні і місцеві власті викупили понад 40% земельних угідь у фермерів з тим, щоб  посилити контроль за родючістю грунту, не допустити продаж землі іноземцям, використовуючи ренту на суспільні потреби.
У Китаї аграрна політика спрямована на державну і колективну власність у сільському господарстві. Заперечується будь-яка еволюція у напрямку до приватної власності на землю. Такий підхід набув підтримки у країнах Південно-Східної Азії.
У Німеччині частка переданих для користування в оренду сільгоспземель складає більше 95 відсотків.
У сільському господарстві Франції головне місце займають кооперативи і орієнтація на великі фермерські господарства.
У Великій Британії за останні роки спостерігається тенденція поєднання аграрного сектора з промисловим капіталом. Створюються великі формування аграрнопромислового комплексу.
Прогресивні тенденції розвитку, на яких потрібно вчитися, у галузі сільського, лісового господарства, спостерігаються у країнах Скандинавії.
Заслуговує уваги аграрна політика Ізраїлю. З часу проголошення держави створюється свій аграрний сектор, першими кроками якого було скуповування земель в Палестини, за кошти зібрані серед єврейської частини населення. Куплені землі не мали персональної належності, їх купляли для сімей переселенців, які селилися групами - кибуцами. У результаті чого був створений Єврейський національний фонд, до якого перейшли всі кредити, куплені землі та всі наступні надходження. ЄНФ діє на основі Статуту, відповідно до якого землі, куплені на спільні кошти, є невідємною власністю всього єврейського народу. Понад 90 відсотків усіх сільгосподарських підприємств є державними.
Все це в повною мірою привело до того, що Ізраїль - одна з країн з найбільш розвиненим аграрним сектором.
Для нас це приклад шляху розвитку земельних відносин на майбутнє.
Земля - надбання усіх людей порівну, як Сонце, вода, повітря.
Як депутат, в першу чергу, як громадянин України, передбачаючи негативні наслідки проведення не у національних інтересах аграрної реформи, виражаючи думку значної частини громадян суспільства, вважаю за обов’язок підняти дане питання на розгляд сесії районної ради, з метою реагування та звернення до всіх депутатів місцевих рад для підтримки Звернення до Президента України, Верховної Ради України.
У відповідності до ст.13,14 Конституції України порушую питання внесення змін та доповнень до Земельного Кодексу України у частині відносин земельної власності і землекористування.
Зняти з порядку денного державної політики питання “ринку землі”. Землі сільськогосподарського, лісогосподарського, природнозаповідного, природоохоронного, оздоровчого, реакраційного, історико-культурного призначення, землі водного фонду повинні бути власністю всього українського народу, зупинити їх приватизацію.
Сільськогосподарські угіддя надавати у довгострокове користування лише тим суб’єктам господарської діяльності, які будуть згідно з їх призначенням використовувати з вилученням земельної ренти у рівній пропорції  до місцевого та державного бюджетів.
Усю територію України закріпити за місцевими органами самоврядування, яким повинно належати право зміни статусу землі, після погодження у відповідних органах державної влади.
В інтересах власників паїв створювати поряд із фермерськими господарствами державні колективні господарства.
Прошу підтримати пропозицію проведення інвентаризації всієї землі у межах держави Україна та створення Державного земельного банку.
Депутат Острозької районної ради О. Гуменюк.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.