Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Коли буде зовсім не страшно [Випуск № 1011]

На фоні революційної хвилі, яка накрила Туніс, Єгипет та поступово поширюється на інші ісламські держави, рівень соціальної апатії в Україні стає ще помітнішим.

Натомість Президент України, судячи з його коментаря стосовно ситуації в Тунісі, так і не зрозумів, що «підвищення цін на продукти харчування» – це лише одна з багатьох і точно не найважливіша з причин, які призвели до падіння режиму Бен Алі.
Можливо, Янукович не усвідомлює рівень небезпеки, яка для нього знаходиться десь далеко в Африці. Але за нинішнього рівня розвитку технологій поширення інформації, а, відповідно, ідей та настроїв, відстані вже практично не мають значення.
Іскри далекого повстання миттєво розлітаються по всьому світу.
Втім, спостерігаючи за подіями в Північній Африці, схоже, українці поки що не відчувають нерву можливих змін, як це було під час революції троянд в Грузії, чи напередодні Помаранчевої революції.
Ця соціальна апатія викликана не тільки тиском влади на всіх напрямках – економічних, соціальних, політичних, але й відсутністю альтернативи.
Опозиція виглядає з кожним місяцем все більш розрізненою, притиснутою «до нігтя», політично кастрованою. Поодинокі вияви громадянської активності, на кшталт Податкового Майдану, виявилися лише короткими спалахами, які закінчились арештами та висмоктаними з пальця справами про пошкоджену плитку на Майдані.
Важко не помітити все прохолодніше ставлення західного світу до України.
Воно прослідковується і в стрімкому падінні позицій держави в рейтингах демократії, інвестиційної привабливості, свободи слова, і в погано приховуваному, незважаючи на дипломатичне словоблуддя, презирстві до очільника нашої держави, яке на нього чекало в Давосі і в Японії.
Впливові світові лідери уникають Януковича, і в цьому він дуже швидко стає схожим на «пізнього» Кучму, через якого в 2003 році на саміті НАТО в Празі гостей розсадили за французьким алфавітом, щоб він, не дай Бог, не опинився поряд з Бушем.
Ігнорування лідера великої країни в центрі Європи свідчить про те, що Захід втомився від України з її незрозумілим вибором, стрімким регресом від держави-надії в регіоні до держави-партії.
Президент Європарламенту Єжи Бузек так охарактеризував нинішнє ставлення ЄС до країни, де настало «покращення життя вже сьогодні»: «Україна була найкращим учнем класу в регіоні два роки тому. Але більше – ні».
Разом з тим, українська влада в особі Януковича вперто не вірить в те, що робить одну помилку за іншою.
Він не вірить в те, що зростання цін на продукти, електроенергію, комунальні послуги та газ, відміна соціальних пільг, придушення громадських свобод та спроба зламати хребет національно-орієнтованим рухам може викликати бунт.
Він не вірить, що методи «суверенної демократії» по-російськи, які старанно і без зайвих докорів сумління мавпує його команда, можуть дати збій в очолюваній ним країні.
Він вірить в те, що миролюбна ментальність українців не дозволить їм взяти в руки кийки, каміння та пляшки з запалювальною сумішшю. Він щиро, як і більшість представників владної команди, вірить в ефективність страху.
Очевидно, що владі комфортно перебувати в ізоляції від реальних прагнень суспільства. В цьому ізольованому світі немає місця для критики, політичної та економічної конкуренції, виявів національної гідності.
Весь цей «ідеальний порядок» створено швидкими темпами і він продовжує пускати свої метастази, живлячись апатією і страхом. Поширення страху – суть цього процесу.
Влада анігілює опозицію, заохочує контрольовані політичні проекти, не розуміючи фатальну хибність цього шляху, адже він рано чи пізно призведе до визрівання громадського протесту, незалежного від нині існуючих політичних сил, виходу на арену нових лідерів. Адже неспроможність «старих» політиків цілком очевидна вже тепер.
На відміну від сил, орієнтованих на політичне протистояння, влада може отримати опозицію вуличну – жорстку і жорстоку, яка не підкоряється корпоративним інтересам бізнесових кіл, не переймається захистом свого бізнесу, а лише бажає змінити ситуацію на будь-яку іншу, лише б не залишатися в цій атмосфері безнадії.
Страх може виконувати об’єднавчу функцію, але українській владі не пощастило зі створенням «образу ворога» – внутрішнього чи зовнішнього. Хоча його, безперечно, намагатимуться створити, діючи за методиками, перевіреними владою північного сусіда.
Таким дієвим засобом в Росії довгий час був «привид тероризму». В народі версія про те, що до терактів (кількість яких особливо зросла в останні два роки) мали відношення спецслужби, вже давно сприймається без особливого шоку.
Після чергового захоплення заручників чи вибуху з великими людськими жертвами відбувалося «закручування гайок, спрямоване на зміцнення владної вертикалі.
Російська владна верхівка, за всіма ознаками, не збирається поступатися комфортом свого існування, незважаючи на зростання рівня невдоволення в країні. Для підтримки потрібної температури страху працює роками перевірена машина пропаганди та жорсткого придушення свобод.
Можливо, карикатурні «макіївські» теракти були спробою показати, що і в нас буває так, як в Росії – вибухи, за які вже давно ніхто не бере на себе відповідальність.
Наші опозиціонери та громадські активісти не дають приводів для «закручування гайок». Відпиляна голова Сталіна – не той масштаб. А без об’єднуючого «образу ворога» страх не є настільки дієвим інструментом.
Вже зараз українофобія влади виявляється в зачистках національно-спрямованих рухів на зразок «Тризуба», наступі на освіту і мову. Поки що Україна не переступила поріг, за яким починається кров.
Поки що представники влади лише залякують кривавими ріками на День Соборності, вилученими у громадських активістів «сайтами з інструкцією по виготовленню напалму», про що всерйоз розповідає голова МВС з трибуни парламенту, політичними репресіями за відомою формулою іспанського диктатора Франко «Друзям – все, ворогам – закон».
Поки що лави опозиції вихолощують тиском на бізнес, підкупом та погрозами, а вона, як завжди, виявляється слабкою та непідготовленою до боротьби в екстремальних умовах диктатури.
Але з зростанням невдоволення в масах буде потрібен більший градус страху. І тоді сценарії будуть жорсткішими.
Витираючи ноги об Конституцію, хизуючись силою беззаконня та демонстративною безкарністю, влада вкорінює в підсвідомість українців апатію та страх. Страхом можна керувати, але завжди до певної межі.
Консервувати задушливу атмосферу, яка все щільніше огортає Україну, важко там, де ще не забули смак свободи.
Страх – це палиця з двома кінцями. Він насправді так само керує тим, хто лякає.
Вселяючи страх, сам починаєш боятися більше. Боятися розплати, боятися в один момент втратити все. Цей страх буде прогресувати і виявлятися в подальшому тискові, в подальшій ліквідації громадських свобод, в подальшій ізоляції і небажанні «чути кожного».
Цей страх можна приглушити придбанням нових гелікоптерів, розширенням приватних територій, насиченням рахунків в банках, але його не можна позбавитись таким чином.
Чим більше ти маєш, тим більше боїшся все втратити. Влада поширює страх, щоб самій заглушити огидне відчуття холодку по спині.
Але неможливо довго благоденствувати і бути щасливим, купаючись в атмосфері загального страху, бо на нього рано чи пізно виробиться імунітет. І тоді буде вже зовсім не страшно.
Денис Денисенко. 
Центр політичного консалтингу

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.