Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
19
листопада
Випуск
№ 1346 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Крути – символ національної пам’яті [Випуск № 1010]

Київ – московська окупація рік 1918


Продовження. Початок в числі 3
Московське військо не треба було заохочувати до нищення мешканців Києва. Воно складалось з тих елементів, які скоріше треба було стримувати від насильства. Московсько-більшовицькі війська вели себе в Україні, як дикі завойовники. Навіть більшовики характеризували колишнього підполковника російської армії Муравйова, як політичного авантюриста. Він відзначався неконтрольованістю дій, крайньою агресивністю та жорстокістю. Муравйов особливо любив хизуватися своїми „подвигами” в Києві – „скільки крові, скільки крові...”, - повторював він, розповідаючи, як проводив свої зачистки в Києві.
Три дні у захопленому Києві відбувались грабежі, обшуки, вбивства – зовні за методами це все нагадувало середньовічні шабаші. Вбивали без розбору, загинуло багато військових, інтелігенції і просто жителів міста, котрі якимсь чином не подобались окупаційній російській владі, або хтось чимось нагадував українців за походженням. За різними даними, кількість жертв у ті страхітливі дні сягала від 3 до 5 тисяч осіб. Переважали офіцери старої армії. Серед жертв українського уряду були члени Центральної Ради, міністр землеробства О.Зарудний та І.Пугач - редактор „Народної волі”, а також український есер Л.Бочевський.
У Маріїнському палаці, де містився штаб московсько-більшовицьких загонів, відбувався короткий суд, а поруч, у так званому царському саду – розстріл.
Відомий київський мистецтвознавець Ф.Ернст свідчив: „Трупи розстріляних везли на підводах ломовики через центр міста – по 10-15 чоловік накиданих навалом на підводи, неприкритих, у скривлених позах, залитих кров’ю, цілими рядами”.
Спочатку московські більшовики, їхні, “особиє отдели” - ЧК вбивали тих, хто ззовні нагадував українців, затримували за довгі українські вуса чи вдягнених в український одяг - кожухи, смушеві шапки чи вишиті українським орнаментом предмети одягу. А потім затримували всіх киян, в кого були реєстраційні документи, надруковані українською мовою.
Річ у тім, що українська влада напередодні провела реєстрацію офіцерів і вони тепер пред’являли видані їм українською мовою реєстраційні картки, тим самим підписуючи собі смертний вирок. Отже, слідом за українцями під жорна репресій попали й представники „руского мира” що населяли Київ, котрі спочатку не сприймали українську владу, насміхаючись з неї, та спочатку втішалися з поразки українців, настала і їхня черга піти під репресії своїх “соплеменников”. Так, за архівними даними, у Києві за три тижні московської окупації загинуло 2576 офіцерів колишньої царської армії. Серед них загинув відомий у місті військовий хірург доктор Бочаров, який їхав у шпиталь і пред’явив патрулю свою реєстраційну картку, видрукувану української мовою. Загинув також відомий генерал Гандзюк, що повернувся з Білої Церкви у військових справах.
25 січня московські орди більшовиків увірвалися на територію Києво-Печерської лаври. Вони почали проводити обшуки та реквізували коштовності Лаври. Розмахуючи зброєю, обіцяли монахам висадити корпуси Лаври в повітря.
У ніч з 25 на 26 січня під стінами лаври був розстріляний митрополит Володимир (в миру Богоявленський Володимир Никифорович). До речі, канонізований тими самими московськими послідовниками на архієрейському Соборі РПЦ 1992 році, як мученик, що зазнав страждань за віру Христову. Постає логічне запитання – страждань від кого?
Окремою сторінкою історії є жахливий терор, що його проводили в ті дні в українському селі. Там вбивали цілими сім’ями. Саме тоді загинула з сім’єю в своєму маєтку український історик та етнограф Єфименко.
У Росії подібний терор більшовики запровадили значно пізніше - восени 1918 року після його апробації в Україні.
Окупація України в січні 1918 року увійшла в історію, як перша війна в 20 столітті, що в ній Москвою не було дотримано жодного положення міжнародної конвенції. Адже навіть до цього під час жахливої за масштабами Першої світової війни військові союзи визнавали постанови міжнародних конвенцій Червоного Хреста.
Масштабні репресії, що їх вчинили московські окупанти у січні 1918, генерала можна порівняти з наслідками першої та другої російсько-чеченської війни в місті Грозному. З часу Батуринської трагедії 1707 року - це другий геноцид, що їх здійснили були московські окупанти в Україні супроти мирного населення.

Сергій Кричильський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.