Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Крути – символ національної пам’яті [Випуск № 1009]

Протистояння політичних сил у Києві в жовтні 1917 року завершилося на користь Української Центральної Ради. 20 листопада III Універсалом була проголошена автономія Української Народної Республіки. УНР відмовилася визнати петроградський Совнарком своєю верховною владою.

Спроби місцевих більшовицьких організацій встановити свою владу в Україні шляхом здобуття більшості в Центральній Раді зазнали невдачі. Адже більшовиків підтримували в Україні лише 10 % населення - ті, хто не визнав української влади і самостійницьких ідей українців, а це в основному міське населення, що складалося з осіб неукраїнської національності (у переважній більшості російських пролетарів).
На початку грудня 1917 року Совнарком переконався, що без збройного втручання Росії більшовики як «п’ята колона» не зможуть прийти до влади.
Більшовики, за вказівкою з Петрограда, нашвидку провели в Харкові так званий Всеукраїнський з’їзд Рад і проголосили в України радянську владу - по суті, створили маріонетковий уряд. Ці тактичні дії потрібні були,щоб в подальшому прикрити пряму агресію Росії проти Української Народної Республіки.
Більшовики націлилися на Київ. Але на шляху до нього були Крути, які стали символом героїзму молодого покоління українців у боротьбі за незалежну Україну.
Крути також стали прикладом брутального порушення з боку Росії норм моралі та прав щодо полонених.
Для захисту українських кордонів на станцію Бахмач у середині грудня 1917 року прибув український гарнізон у складі чотирьох сотень старшокурсників І Київської юнацької (юнкерської) школи ім.Богдана Хмельницького.
14 січня 1918 року до них прибуло підкріплення - Перша сотня (приблизно 130 осіб) новоствореного Студентського куреня, складеного з добровольців - студентів та гімназистів старших класів українських гімназій.
Загалом українські сили становили близько 700 осіб, з них 500 юнкерів, озброєних гвинтівками, студентська сотня, 80 добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва. На озброєнні було 16 кулеметів та саморобний бронепотяг (артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі). Командирами були сотник Аверкій Гончаренко і 20 старшин.
Московські більшовики, котрі просувались до Крут, нараховували до 6 тисяч осіб і були озброєні важкими кулеметами та артилерією.
Не наважуючись зустріти ворога в Бахмачі, де в той час перебувало до 2 тисяч збільшовичених москалів-робітників, А.Гончаренко наказав відступити до станції Крути. Українські позиції, розташовані за 500 метрів від станції, були непогано підготовлені до оборони. З правого флангу була штучна перешкода - насип залізничної колії; зліва - система окопів. Три студентські чоти зайняли оборону в окопах, а четверта, що складалася з наймолодших юнаків, перебувала в резерві.
Ранком 29 січня о 9 годині розпочався наступ москалів. Їхні перші атаки виявилися невдалими, юнкери на правому фланзі під прикриттям залізничного насипу стріляли влучно. Допомагав обороні бронепотяг під командою сотника Семена Лощенка. Бронепотяг просувався по коліях у тил ворогові і вів вогонь з гармати. Проте, втрачаючи убитих і поранених, московсько-більшовицькі сили, переважаючи чисельно, просувалися вперед. Бій тривав понад 5 годин, українські вояки відбили кілька атак. Але через постійну зміну теплового режиму (перегріви при низькій температурі) почали виходити з ладу кулемети, кінчалися набої, довелося відправити бронепотяг за боєприпасами.
Саме в цей час до більшовиків підійшло підкріплення - пітерський загін та бронепоїзд. Командир А. Петренко віддав наказ відходити до ешелону, який чекав за 3 км від Крут.
Юнкери відступали під прикриттям залізничного насипу. У студентів і спереду й позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні Омельченко підняв студентів у багнетну атаку, котра виявилася невдалою. Сотня зазнала втрат, загинув і Омельченко. Забравши вбитих і поранених, українське військо відійшло до ешелонів. Коли близько 17 години зібралися всі підрозділи, з’ясувалося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції. Виявилося, що, відступаючи в сутінках, студенти втратили орієнтир і вийшли прямо на станцію Крути, уже зайняту ворогом. У полон потрапили 34 студенти.
Коли більшовицький командир П.Єгоров дізнався, що його війська втратили більше 300 осіб, він з Лютою ненавистю поставився до українців і дав наказ убити полонених. Надвечір 27 студентів розстріляли у дворі станції Крути. Перед смертю вони співали «Ще не вмерла Україна». Розстріл полонених виявився першим порушенням з боку Росії Женевських конвенцій щодо полонених, адже таких випадків не було за всю Першу світову війну.
Загалом боротьба за Київ, або, як кажуть, перша московська інтервенція, тривала 11 днів. А тим часом у Києві події розгорталися таким чином. Заколот проти української влади розпочався з більшовицького повстання проти Центральної Ради - так зване січневе повстання. Київський комітет РСДРП (б), за вказівкою з Петрограда, заздалегідь готувався до заколоту, який планували розпочати, як тільки до Києва підійдуть російські більшовики. Така підступна тактика використовувалась для відтягування українських військ з фронту, що було досягнуто, та для прикриття прямої зовнішньої агресії Росії проти Української Народної Республіки.
Особливі сподівання російські більшовики покладали на завод «Арсенал» у Києві. Не дивно, що у радянських комуністів «Арсенал» весь час вважався символом їхнього владарювання над Україною. Це було не випадково, і ось чому.
Київський «Арсенал» був особливим, великим суто військовим об’єктом колишньої царської Росії. Це був передовий на той час військовий завод, що постачав зброю та різне військове обладнання для царської армії. На «Арсеналі» всі керівні кадри, а також робітники були підібрані з осіб неукраїнської національності -у переважній більшості, з особливо шовіністично налаштованих москалів. Саме з російських робітників «Арсеналу» в 1905-1908 роках складалися основні сили російських організацій фашистського ґатунку типу «Союз русского народа» та «Чорна сотня», які влаштовували єврейські погроми.
Москалі «Арсеналу» отримували на той час велику зарплатню золотими царськими червінцями і ні про яку революційну ідею, крім «вєлікой і нєдєлімой Расії», і не помишляли. Як тільки Україна проголосила незалежну самостійність, шовіністично налаштовані москалі з «Арсеналу» стали тим антиукраїнським середовищем, куди запустили свої щупальця російські більшовики. Ось справжня рушійна сила так званого січневого повстання «пролетаріату» з «Арсеналу».
Знаючи про підступність московської п’ятої колони арсенальців, військовий комендант Києва отаман міського Вільного козацтва М.Ковенко на початку січня вилучив з «Арсеналу» велику кількість зброї, провів обшуки та заарештував деяких більшовицьких підбурювачів. Він також закрив їхню газету «Голос социал-демократа», збирався вивезти з «Арсеналу» запаси вугілля, щоб зупинити завод і закрити його. Це стало відомо більшовикам, і вони вирішили почати повстання негайно, ще до підходу військ Муравйова. Тим більше, що основні війська УНР під командою Симона Петлюри виїхали на російський фронт, щоб перекрити ворогу шлях на Київ зі східного полтавського напрямку. У місті залишились тільки незначні сили січових стрільців для охорони українських установ та уряду Центральної Ради.
Ось чому 15 січня спішно був створений ревком на чолі з Яшею Гамарником. Тієї ж ночі розпочався збройний бешкет москалів «Арсеналу». Головною метою по-встання було захоплення будинку Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада. 16 січня цілий день тривали збройні сутички. Головні сили москалів-більшовиків зосереджувалися навколо «Арсеналу» на Печерську. 17 січня в місті розпочалися загальні заворушення та саботаж москалів, котрі працювали на водопроводі, електростанції та на міському транспорті.
Центральна Рада звернулася до заколотників з відозвою припинити страйк, від якого найбільше страждає населення міста, проте розлючені москалі-україноненависники продовжували бешкет і саботаж.
У ситуації, що склалася в столиці, Симон Петлюра знімає з фронту війська і повертається до Києва, оголивши правий фланг фронту, ускладнює і без того тяжке становище на північно-східному напрямку. Таким чином з москалями на фронті залишилися сам на сам студенти - оборонці Крут.
19 січня Гайдамацький кіш Слобідської України під командою С.Петлюри вступив до Києва. Становище української влади почало виправлятися. До Петлюри приєднався Гордієнківський полк, який прибув з Північного фронту під командою полковника В.Петріва. 19-20 січня московсько-більшовицький заколот на вулиці Києва був припинений. Трималося лише основне його вогнище завод «Арсенал». Після важкого штурму він був узятий ранком 22 січня військами - Гайдамацьким кошем Симона Петлюри, окремим корпусом гірської артилерії генерала Олександра Алмазова, корпусом Січових стрільців полковника Євгена Коновальця.
Армія УНР, виснажена вуличними боями, була не в змозі протистояти військам М.Муравйова, які 21 січня захопили Бровари, а 22 січня-Дарницю і мости через Дніпро. Перша спроба штурму добре укріплених крутих схилів міста в лоб, по мостах і замерзлому Дніпру, не вдалася. Вирішено було брати місто обхідним маневром. Почався жахливий чотириденний артилерійський обстріл з важких гармат з боку Дарниці: У місті почалися пожежі, багато будівель було зруйновано.
У ці вирішальні для Української Народної Республіки дні у Брест-Литовську українська делегація вела мирні переговори з країнами Четверного союзу - Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією і Туреччиною, на яких УНР уперше була визнана як суб’єкт міжнародного права. Переговори тривали, Україну з честю відстоювали молоді українські дипломати. І ось чому за всяку ціну провід УНР намагався утриматись у своїй столиці до підпису мирного договору, який визнав Україну як самостійну державу.
У ніч на 26 січня, скориставшись з того, що більшовики не наважувалися наступати в темряві, М.Ковенко оголосив евакуацію. Рано-вранці уряд та частина членів Центральної Ради виїхали до Житомира, а звідти до містечка та вузлової станції Сарни, що тимчасово став осідком уряду УНР.
Саме тоді більшовики оволоділи Києвом, відразу влаштувавши там криваву різню та погроми, в сотню разів масштабніші, ніж винищення українців, яке влаштував посланець Петра І в Україні Меншиков у Батурині.
Так закінчився перший період Російсько-української війни 1917-1918 років.

P.S. Про криваву різню українців і терор проти всіх киян, що був влаштований московськими ордами, читайте в наступному числі „Волині”.

Сергій Кричильський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.