Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чому українці стали „нечитаючою” нацією? [Випуск № 1009]

Дуже часто чуємо запитання та звинувачення на адресу молоді – чому в Україні мінімальний, у порівнянні з іншими країнами, попит на книги? Чому нове покоління майже не читає? Чому населення майже не відвідує бібліотеки?

Чомусь у нашій країні прийнято звинувачувати у всьому саму молодь та банально сварити нове покоління. Мовляв, безповоротно зіпсоване воно комп’ютерними іграми, телебаченням та неправильним вихованням. А чи дійсно це так? Чи залишила йому сучасна система освіти та виховання, школа та місцеві бібліотеки шанс нормально та всесторонньо розвиватися? Сьогоднішні школярі та студенти, скоріше, стали заручниками доволі складних умов, у котрих опинилися бібліотеки. Більшість обласних  бібліотек для юнацтва не поповнювалися 5-8 років. Ті нечасті надходження від держави, що все ж були, далеко не завжди відповідають реальним потребам. За словами бібліотекарів, буває, що держава надсилає якийсь коштовний тематичний фотоальбом, котрий за рік-два у тих умовах, що мають бібліотеки – підвищена вологість та доволі низька температура – просто псується. Отже і виходить, що ніби і кошти витрачені, і книга потрапила за призначенням, а юному поколінню ніякої користі та нових знань. Окрім того, не зважаючи на розвиток всесвітнього Павутиння, до якого долучається все більше українців, ще багато наших співвітчизників не мають можливості отримувати інформацію через Інтернет (за приблизними даними тільки 20% українських родин мають доступ по Всесвітньої мережі). Тому, особливо для сільських мешканців, для людей із невисоким рівнем життя, єдиним доступним місцем одержати необхідну інформацію, доступом до книги залишається бібліотека.
Чи варто говорити, що за таких умов дитині з раннього дитинства не прививається звичка читати, хоча традиційно вважається, що любов до читання має прищепити саме школа. Сьогодні її завдання дещо зміщені, а привити звичку багато читати майже неможливо. Проблема ще й у тому, що нинішня дитина мислить абсолютно іншими категоріями та поняттями і на це також потрібно зважати так само, як і на засилля Інтернету, телебачення та нових технологій зв’язку. Уроки літератури  стали нецікавими, герої неактуальними та незрозумілими, а самі твори пронизані іншими, несучасними  ідеологічними чинниками. Сьогоднішнє покоління виросло на Гаррі Поттері та хоче бачити такого ж Гаррі, тільки в українському варіанті. У кожного нового покоління є свої захоплення, вподобання, врешті-решт – свої книжки і свої автори. Але питання залишається гострим: чи мають молоді люди доступ до хорошої, нової та мудрої літератури?
В Україні ж “гідні уваги тексти” видаються рідко. “Неперекладені українською мовою близько 80 тисяч назв щорічно, які видаються в інших країнах. Це відбувається тому, що українці катастрофічно нечитаюча нація, як це не прикро констатувати”, - така-от думка видавця, директорки видавництва “Нора-Друк” Елеонори Сімонової. Не коментуватиму думку щодо “нечитаючої нації”; на жаль, такої точки зору дотримується більшість представників української інтелігенції. Але ж, якщо дитина не читає, її треба привчати до книжки! І бажано – до кращих зразків. Натомість, українському читачеві пропонують Чака Паланіка або Чарльза Буковскі, відвертий “треш”, виховати на якому аж ніяк не вийде.
Книга супроводжує нас все життя. У дитинстві ми із захопленням розглядаємо яскраві ілюстровані дитячі книги. Пішовши у школу та навчившись читати, так чи інакше починаємо ходити до бібліотеки, аби виконувати завдання вчителя. Ставши дорослими, самі обираємо, що нам читати: класику, сучасну літературу чи наукову. Як приємно знайти свою книгу, яка, окрім розвитку, дає безліч позитивних емоцій, формує наш світогляд, можливо, навіть підказує нам вирішення наших життєвих проблем. Кожна прочитана сторінка заводить нас все далі у невідомий світ людських емоцій, фантастичних тварин чи відкриттів науковців. Цивілізація дала нам можливість слухати аудіокниги, любителі Інтернету читають книги, не виходячи із всесвітньої мережі. Проте у селах бібліотеки – єдине місце, де можна отримати бажану книгу. Їхня кількість постійно зменшується через брак приміщень чи погане опалення. Рішення про закриття сільської бібліотеки приймає місцева громада і таке у Рівненській області з 2006 року траплялося одинадцять разів.
За словами заступника начальника управління культури Рівненської обласної державної адміністрації Світлани Хом’як, кількість сільських бібліотек постійно змінюється: відбувається їх об’єднання або закриття.
- Нині у Рівненській області діє 578 бібліотек, 500 із них – у сільській місцевості, - розповідає пані Світлана. – З 2006 року їх стало на одинадцять менше. Для того, аби зберегти бібліотеки та покращити обслуговування читачів, ми проводимо об’єднання публічних та шкільних бібліотек. Це дозволяє збільшити бібліотечні фонди та зробити їх доступними для усієї громади села. Таке рішення ми прийняли через те, що школи мають більше книг, адже фінансуються краще, проте є закритими установами. Не кожен бажаючий може там обслуговуватись.
Нині досить складно оцінити становище сільських бібліотек. Сказати, що у них все добре – неправда, сказати, що жахливо – теж. У всі часи бібліотеки фінансувались за залишковим принципом. Гроші, які на них виділяються, перш за все, йдуть на оплату комунальних послуг та заробітної плати. Залишки спрямовують на придбання книг. Тому досить часто бібліотека не може задовольнити потреби свого читача.
Світлана Хом’як говорить, що найгірша ситуація із оновленням бібліотечних фондів у селах Острозького, Гощанського, Демидівського, Млинівського районів. Краща – у Березнівському та Сарненському. Це пов’язано із кількістю місцевого населення: чим його більше, тим краще відбувається надходження потрібних для бібліотек книг.
Директор Рівненської державної обласної бібліотеки Валентина Ярощук вважає, що ситуація з місцевими бібліотеками не найгірша, проте минулого року надійшла лише третина книг від загальної потреби. Майже половина книг застарілі чи не користуються попитом. Нам казали – «списуйте». Але навіть застарілі книги є історією, яку не можна нищити.
- Щорічно сільська бібліотека отримає 20-25 книг.
- Нині усі в очікуванні, адже бюджет на наступний рік ще не прийнятий, і скільки грошей піде на фінансування бібліотечної системи невідомо. Проте так чи інакше нашу ситуацію ідеалізувати не можна, - розповіла директор обласної бібліотеки.
Зазвичай більша частина відвідувачів бібліотек – студенти. За словами пані Валентини, нині заклад, який вона очолює, відвідує менше спудеїв, ніж раніше. Жінка пов’язує це зі зниженням рівня освіти молоді, яка все менше часу приділяє своєму навчанню.
- Не можу сказати, що відвідувачів стало менше, просто змінився їх контингент, – говорить директор бібліотеки. – Зараз до нас приходять молоді мами, безробітні, пенсіонери у віці близько 50 років. Що стосується сільських бібліотек, то у їхніх відвідувачів є суто свої проблеми, через які вони не користуються послугами бібліотекарів, наприклад, відсутність опалення в зимовий період. Зазвичай на це впливає далеке розташування бібліотеки і поганий стан здоров’я. Зокрема, це стосується поганого зору, адже тоді людині потрібні окуляри для читання, а для того, щоб їх отримати, потрібно пройти обстеження, заплатити. За таких умов багато хто відмовляється від читання книг.
Незважаючи на те, що нині становище, у якому перебувають сільські бібліотеки офіційно не називають жахливим, проте загроза їхньому існуванню все ж таки є. Якщо зважити на те, що бібліотеки у селах відвідують зазвичай школярі, то фактично від них може залежати доля бібліотечної системи. Учні ходитимуть у бібліотеки лише за умови, якщо батьки вважатимуть, що приміщення, у якому вона знаходиться, не погіршить здоров’я їхніх дітей, адже часто замість затишної будівлі на відвідувачів бібліотеки чекає холод, сирість та стіни із тріщинами. І саме за таких умов громада подумає: „А навіщо воно нам?” і прийме рішення про закриття бібліотеки. Тим паче, що нинішня влада практично ухиляється від вирішення цієї проблеми, очевидно вважаючи, що чим менше українці знатимуть, тим легше ними буде маніпулювати.
Сергій Степанишин та Тамара ПОПОВА

Від редакції: Питання, які піднімаються у цій статті, не охоплюють всього пласту проблем, що існують в освітній та бібліотечній галузях. Тому запрошуємо до подальшої дискусії педагогів, бібліотечних працівників, методистів та викладачів. Чекаємо на ваші матеріали.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.