Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

НЕЗАБУТНІ МИТІ СПІВАЧКИ КАТЕРИНИ МАСЛІЙ [Випуск № 1006]

На широких теренах північно-західної частини Подільської височини, що має етнографічну назву Бурштинського Опілля і охоплює землі в межах трьох сучасних областей – Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської, – розташовано чимало сіл, виникнення яких припадає на давньоукраїнський період. Одне з таких сіл, яке за різних часів складної історії Галицько-Волинської держави, пізніше – Галичини та Івано-Франківської області  належало (як територіально-географічна одиниця) і Галицькому, і Більшівцівському, і Рогатинському районам, носить милозвучне ім’я Сарники. Тут, на мальовничих сарнинцьких землях, проминуло дитинство людини, про яку варто розповісти, і не лише тому, щоб віддати традиційну данину її черговому ювілейному дню, а й щоб хоча би стисло відзначити мінливу ретроспекцію її особистісного життєво-творчого шляху, заповненого шляхетними прагненнями, мріями, справами, досягненнями.

Отже, ім’я цієї людини – Катерина Степанівна Маслій. Сьогодні вона в статусі доцента кафедри естрадного співу інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету вчить складному мистецтву сольного співу талановиту студентську молодь Рівненщини та інших регіонів Західної України. Знаючи її багато років як колегу, неодноразово переконувалася в тому, що п. Катерина – це самодостатня особистість, у якій сила духу і висока художня інтуїція поєднані з вмінням творити, відтворювати, передавати, захоплювати й досягати, завжди увиразнювали її з-поміж інших. Яскраві слухові й сценічні здібності п. Катерини, її бурхлива емоційна вдача з дитячих років мали найблагодатніший грунт для збагачення музичних вражень і виявлення природних здібностей в умовах невеликого галицького села Сарники. Цьому сприяло все: і музикально обдаровані батько та його чотири брати, які, зібравшись укупі, з натхненням відтворювали багатоголосі зразки української піснетворчості (один з братів міг залюбки «вигравати» на пляшках танцювально-ритмічну музику); і старший брат-біолог Михайло, хобі якого пов’язувалось з грою на мандоліні й гітарі  та з керівництвом аматорськими хорами сусідніх сіл; і старша сестра Галина, що мала чудове сопрано і теж, як і її стриї, дуже полюбляла багатоголосий спів. Отже, уся численна родина Масліїв і кожен її представник були здатні й вміли музикально самовиражатися – як гуртом, так і одноосібно.
Навчання на диригентсько-хоровому відділенні Івано-Франківського (на той час Станіславського) музичного училища захопило настільки, що «смак» до співу і сцени ніби вибухнув з потрійною силою, чому сприяли і професійні педагоги, і красиве мецо-сопрано, і любов до всіх дисциплін, пов’язаних із музикою. Катерині «все було любо»: і сольний спів (педагоги – Юрій В’ячеславович Гордєєв і Божена Андріївна Антоневич, учениця Соломії Крушельницької), і диригування (клас Алевтини Петрівни Зотової), і хоровий клас (керівник – Андрій Романович Ставничий, батько якого був другом Д. Січинського), і фортепіано (клас Галини Іванівни Дьяченко), і баян, і гармонія (педагог – Володимир Флис). Але до найулюбленішої дисципліни із солодкозвучною назвою «сольний спів» було особливе ставлення. Ця дисципліна – «святая святих» з-поміж усіх інших – не давала спокою ні почуттям, ні емоційним пориванням, ні думкам про майбутнє. Остаточно сформований до четвертого курсу, тембрально насичений, ніби від природи поставлений голос, вільне володіння ним, великий репертуар, під час виконання улюблених творів якого не виникало ні «сценічних», ні «текстових» проблем, також участь у сольних виступах на сценах драмтеатру, філармонії, училища – усе це посилювало мрію щодо продовження навчання на вокальному факультеті консерваторії.
Витримавши великий конкурс (понад 12 абітурієнтів на одне місце!), Катерина стала студенткою вокального факультету Львівської консерваторії по класу доцента О. К. Бандрівської.
Концертуюча піаністка (випускниця Львівської консерваторії), племінниця видатної Соломії Крушельницької, у котрої стажувалась як співачка в Італії, Одарка Карлівна Бандрівська (1902-1990) була гідною ученицею своєї великої родички і продовжувачем закладених нею виконавських і вокально-педагогічних традицій. Імперативно орієнтуючись на ці традиції, п. Бандрівська займалася зі студенткою К. Маслій з відданістю досвідченого вокального педагога і недавньої успішно практикуючої камерної співачки. Її методика викладання виявилася зрозумілою і «близькою» співачці такої мистецької вдачі, яку мала Катерина, і це сприяло тому, що між викладачем і студенткою зразу і назавжди склались ідеальні стосунки.
Від перших днів студентського життя Катерина занурилася в бурхливу стихію вокального факультету. Це і дворазові на тиждень заняття с Одаркою Карлівною, що відбувалися в обстановці її затишної квартири, і одноразові – з прекрасним концертмейстером-піаністкою Ярославою Матюхою (нині заслужена артистка, професор Львівської музичної академії), і в оперному класі, де студентка мала можливість брати участь у виконанні фрагментів із оперних вистав, і окремі концертні виступи на консерваторській та інших сценах Львова. Починаючи від другого курсу, Катерина мала додаткове тижневе заняття с молодою асистенткою О. Бандрівської Марією Яківною Байко, яка, будучи концертуючою співачкою (зокрема у складі славетного вокального «тріо сестер Байко»), поповнювала вокальний репертуар Катерини новими творами львівських композиторів – С. Людкевича, А. Кос-Анатольського, Є. Козака. В оперній студії консерваторії К. Маслій успішно зіграла ролі Зібеля в «Фаусті» Ш. Гуно, Керубіно у «Весіллі Фігаро» В. Моцарта, Ольги в «Євгенії Онєгіні» П. Чайковського, Дуняши в «Царській нареченій» М. Римського-Корсакова, Мокрини в «Довбуші» С. Людкевича.
Так, у незмінному творчому поступі минули студентські роки, сформувавши Катерину Маслій професійною співачкою з прогнозованим артистичним майбутнім. На перешкоді її мрії бути філармонійною камерною співачкою стали сімейні обставини, пов’язані зі шлюбом і появою дитини, що вимусило молоду маму по закінченні консерваторії у 1967 р. влаштуватися на роботу викладачем  музично-педагогічного факультету Рівненського педагогічного інституту. Але педагогічну роботу в Рівному вона поєднала з виконавською, постійно «шукаючи» сцени для здійснення незгасимої потреби співати. Визначивши як зразкову камерну майстерність вірменської співачки Зари Долуханової, Катерина Маслій упродовж понад двох десятиріч брала участь у безлічі концертних програм, тематичних вечорів (присвячених М. Лисенку, І. Франкові, Т. Шевченку, Лесі Українці, Г. Хоткевичу, Л. Бетховену, М. Лермонтову), також щорічно організовувала власні сольні концерти, з якими виступала не лише в Рівному, а й у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Калуші. Довгі роки улюбленим творчим колективом педінституту було вокальне тріо у складі Магди Лещинської, Катерини Маслій та Софії Шикалюк, програми якого складалися з обробок і аранжувань українських народних та авторських пісень. Прагнучи ще більшого удосконалення вокальної майстерності, Катерина Степанівна у 1976-1981 рр. успішно пройшла асистентуру-стажування в Київській консерваторії (керівник професор Єгоричева Марина Іванівна), кожний навчальний рік завершуючи сольним концертом. Понад 40 концертних афіш, що зберігаються в архіві співачки, свідчать про її активну виконавську діяльність, якою вона свято здійснювала визначене ще за часів юності творче кредо: «Співати – значить жити» як вроджену й непоборну потребу гармонії життя. Свій останній сольний концерт, що відбувся 23 квітня 1998 р. в залі органної та камерної музики Рівненської філармонії, Катерина Маслій присвятила виконанню солоспівів галицьких композиторів Дениса Січинського і Ярослава Лопатинського, відкривши слухачам прозорий світ інтимних з музично-поетичних інкрустацій музикантів-ліриків.  
Сьогодні, коли за плечима співачки і педагога Катерини Маслій багато років життя, відданих безкорисливому служінню Музиці, вона постає людиною, яка відбулася як митець, що гідно здійснює своє покликання. Її щиро люблять студенти, котрим вона сповна передає свій досвід зрілої співачки, делікатно, терпеливо й високо професійно «ставлячи» голоси на індивідуальних заняттях з вокалу, читаючи лекційні курси «Історія вокального мистецтва», «Методика викладання постановки голосу», «Методика роботи над естрадним репертуаром». Вона є одноосібним автором навчального посібника «Виховання голосу співака», також розділу «Технологія вироблення і удосконалення вокально-технічних навичок» у колективному навчальному посібнику «Грані педагогічної майстерності».
У день славетного ювілею Майстра із «цеху» Майстрів Катерини Степанівни Маслій приєднаємося до колег, студентів та шанувальників її співацького й педагогічного таланту з побажаннями і надалі бути однією з тих опорних мистецьких величин, на яких тримається духовність нашої нації.                        

Надія Супрун-Яремко – доктор мистецтвознавства, професор інститу мистецтв РДГУ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.