Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Українська армія не може бути поза політикою [Випуск № 1003]

6 грудня минуло 19 років, як Верховна Рада прийняла Закон України „Про оборону України та збройні сили України”, тому ця дата увійшла в історію як День збройних сил України. З того часу цей день щорічно відзначається як День збройних сил України. Цей день з кожним роком все яскравіше святкують не тільки військовослужбовці збройних сил, але й всі свідомі патріотично налаштовані громадяни України.

Складається інколи враження, що збройні сили України були нам кимось подаровані як ласий шматок чийогось пирога, або збройні формування стояли осторонь від тих політичних хвилююче-драматичних подій вже далеких 90-х років. Не вірте тому, хто намагається сьогодні навіяти хибну думку, що, мовляв, збройні сили є поза політикою. Ніде в світовій історії такого не було і немає. Бо, власне, саме збройні сили – це вже суто політичний орган. У всі часи в різних державних утвореннях збройні сили, як інструмент чисто фізичної боротьби, сповідуючи чи то оборонну, чи наступальну доктрину, так чи інакше виконували політичні функції.
Ніде у світі не було такого, щоб ті політичні сили, що мали собі за мету формування державного утворення, не ставили одночасно суті завдання по створенню державних збройних сил. Навпаки в історії є безліч прикладів, коли за політичним рішенням створювалися збройні сили, які були основним інструментом у боротьбі за державну незалежність.
За всю історію боротьби за державну самостійність України саме військові формування виконували авангардну роль в створенні та існуванні України як держави. Найпершим прикладом може бути славний період Козаччини, часи гетьманської України, а особливо перша половина 20 сторіччя -  це драматична роль відтворених збройних сил Української Народної республіки та Західноукраїнської Народної республіки. Українські збройні сили існували навіть тоді, коли фактично державної самостійності України вже не існувало як такої. Варто лише пригадати Перший та Другий Зимові походи армії УНР і особливо створення та діяльність Української Повстанської Армії у 40-х роках 20-го сторіччя. „Армія без держави”, - як влучно окреслив цей історичний період один із засновників Збройних сил України отаман Бульба-Боровець.
Після розпаду СССР та Акта проголошення державної незалежності України, що був підтверджений грудневим референдумом 1991 року ,Україна вже юридично, як самостійна держава, на той час виходила на оперативний простір з потужним індустріальним потенціалом, з майже 52-мільйонни населенням, з важливим геополітичним розташуванням майже в центрі Європи. На території України на цей час знаходилося близько 1 мільйона військ колишнього СССР.
В Україні у той час дислокувалися: дві потужні танкові армії, багаточисельні сухопутні з’єднання, військ ПВО, три авіаційні армії, одна ракетна армія війська стратегічного та тактичного призначення. Окрім військових з’єднань інших родів військ та допоміжних структур, на території України розміщувалися: бомбардувальники та ракетоносці стратегічного призначення систем ТУ-16 та ТУ-22м, що мали на своїх бортах потужні ракетні комплекси з ядерними боєголовками. Але найголовніше, що в той час на території України на бойовому чергуванні знаходились 176 балістичних ракет типу SS 18, SS 19, SS 22, SS 24 (за класифікацією НАТО), шахтного розташування, з ядерними роздільними боєголовками стратегічного призначення. Ця грізна зброя, особливо балістичні ракети SS 24, аналогів якої на той час не було у світі , запрограмовані на траєкторію польоту в основному по стратегічних об’єктах та великих містах Сполучених Штатів Америки. Ось в такій ситуації Україна автоматично ставала, як тоді писали у світових ЗМІ, „членом ядерного клубу,”а за бойовим потенціалом на третьому у світі місці після США та Росії. Саме така ситуація та такі дорогі „іграшки”, як стратегічні ракети (1 шахтний ракетний комплекс за оцінками спеціалістів коштував близько 3 мільярдів доларів), відіграли ключову та одну із вирішальних ролей на шляху до визнання України як незалежної держави світовим співтовариством.
Таким чином, успадкувавши від колишнього радянського союзу такий потужний ракетно-ядерний щит, Україна ставала одним з гравців існуючої на той час доктрини ракетно-ядерного стримування. Суть цієї доктрини полягала у тому, що практично у той час ніхто першим не наважувався застосувати таку грізну зброю. Це у свою чергу гарантувало б безпеку країни в плані будь-якого зовнішнього тиску. З іншого боку, основні гравці „світового ядерного клубу” (а це перш за все, США та Росія )не хотіли миритися із такою ситуацією. Сучасники добре пам’ятають, як був запущений міф, що зброя ця керувалася ядерною кнопкою з Москви, що Україна самостійно не могла б впоратися з такою складною технікою. Це знали ті, хто тиснув на Україну в плані позбавлення її цієї грізної зброї. Річ у тім, що вся система управління, як і весь процес по створенню такої зброї, весь замкнений цикл по обслуговуванню балістичних ракет був створений саме в Україні науковими та виробничими установами ОКБ „Південне”, в інститутах Києва, Львова та на харківському „ХАРТРОНІ”. Всі програми систем управління та балістики польоту були створенні в Україні. Варто було лише переписати програму для бортових інтеграторів і гіроскопів і, наприклад, ціль та траєкторія польоту була б перепрограмована, приміром, з Чикаго чи Сан-Франциско на інший умовний об’єкт,умовно, на Москву чи Новосибірськ.
Отже справа була не в технічному чи технологічному забезпеченні, а суто в політичній площині.  Це добре розуміли не тільки у Києві, але й в Москві та Вашингтоні. Саме така парадоксальна ситуація, як ракетно-ядерні „торги”,була основною козирною картою в обміні на гарантію нашої незалежності в додаткових договорах про кордони і т.д. під час підписання у відомих Біловезьких угодах. Це питання дискусійне ще й понині. Чи був в Україні інший варіант? Особисто я сумніваюсь, чи визнали б в іншому випадку Україну як незалежну державу інші ядерні держави. Прикладом може бути сьогоднішня ситуація з позицією США навколо Іранської ядерної програми. Так чи інакше „здача” Кравчуком стратегічної ракетно-ядерної зброї дозволила виграти час, який був і необхідний в першу чергу для створення власних Збройних сил з новою оборонною доктриною.
У ті драматичні часи на початку 90-х років вирішальна роль у формуванні збройних сил України, приведення військових частин уламків колишньої армії СРСР до військової присяги на вірність України та поступова розбудова сучасних збройних сил належала відомим українським політикам, народним депутатам України. Це вони, і серед них наші відомі земляки, стали першими членами новоствореного парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони. Це такі  відомі особистості, як Микола Поровський, Василь Червоній, перший голова управління військової контррозвідки генерал Олександр Скіпальський, перший начальник соціально-психологічної служби Збройних сил України гетьман Українського козацтва генерал Володимир Мулява, перший командуючий українським флотом контр-адмірал Борис Кожин, Олекса Гудима, Михайло Горинь.
Стрімкі роки віддаляють нас від тих хвилюючих та доленосних для безпеки та оборони України подій. Будуть змінюватися уряди й президенти, обиратися нові парламентські склади, а день 6-го грудня, як День Збройних Сил України з кожним роком буде входити у наше повсякдення життя поруч з Днем незалежності 24 серпня та днем референдуму 1 грудня, як і свято українського козацтва та день створення УПА. Бо це найяскравіші дати нашої історії.

Сергій Кричильський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.