Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Іван Діяк: «п’ята колона в україні: загроза державності» [Випуск № 1002]

Церковно-політична складова п’ятої колони

Що таке „п’ята колона”? Це поняття увійшло до сучасного лексикону з часів громадянської війни в Іспанії. П’ята колона стала назвою ворожої агентури або суспільних рухів, що шляхом підривних дій з середини своєї країни допомагають ворожим зовнішнім силам. Пропонуємо вам уривки з книги відомого громадського та державного діяча України, народного депутата України кількох скликань Івана Діяка ”П’ята колона в Україні: загроза державності”.

Згідно з виступом президента Путіна, нині Україна і Росія пов’язані тільки церковними узами: «Це те, що так небагато залишилося абсолютно єдиним, і ми повинні зберегти цю єдність для майбутнього». Тому важливим чинником російського впливу на Україні є Російська Православна Церква. «УПЦ Московского Патриархата является единственной пророссийской силой на Украине», - прямо сказав завідуючий відділом України в Інституті країн СНД К.Фролов 3 серпня 2004 року в інтерв’ю «Агенству печати «Новости».
Власне кажучи, тісні зв’язки Московського Патріархату і російської політичної влади беруть свій початок ще в далекі царські часи. Щоб не заглиблюватися в цю тему, нагадаємо лише, що у XVII ст. цар Олексій Михайлович був фактичним главою Російської церкви. Однак до ПетраІ Церква більш-менш зберігала незалежність від світської влади. Навіть Іван Грозний годинами стояв на колінах перед іконами та молився, бо боявся Гніву Божого. Відповідно і Церква могла вплинути на позицію влади в різних питаннях та бути цементуючим фактором для суспільства, якщо влада збанкрутує і розвалиться, як в Смутні часи.
Однак у 1721 р. цар Петро І скасував патріаршество в РПЦ, прийнявши за зразок модель, що вийшла з протестантства. Керівником Церкви став не єпископ, як у стародавній церкві, а глава держави. У 1700-1917 рр. церковних соборів не скликали і патріархів не обирали. Вищим церковним органом був Синод, котрим керував обер-прокурор, призначений царем. Це призвело до духовного збіднення православних народів. Церква перетворилася на ще один інструмент підтримання царської влади, як армія чи Таємна канцелярія, її зусиллями було припинено існування Української церкви у 1686 році, зведені нанівець українська освіта та книгодрукування, розгорнута кампанія русифікації населення.
Падіння авторитету царської влади автоматично вело й до розчарування у Церкві на відміну від давнини, коли під час кризи державної влади Церква залишалася авторитетом, допомагаючи владнати внутрішні світські відносини. Але тепер духовенство втратило минулий авторитет, і народ став легкою здобиччю більшовицьких агітаторів, які насаджували нову віру. Перший президент Чехословаччини Томаш Масарик у 1920-х рр. небезпідставно наголошував, що до більшовизму в Росії призвела релігійна байдужість. Не даремно професор Російської духовної академії В.Ключевський зазначав у своїх щоденниках, що «на Заході Церква без Бога, а в Росії Бог без Церкви».
Радянська влада з часом припинила репресії проти Церкви, але в обмін на згоду з її боку на співробітництво. 15 років назад святіший патріарх ОлексійII від імені Церкви вибачився за співробітництво з комуністичною владою. Було це мимохідь, тільки два абзаци в газеті «Известия». Проте це були все ж вибачення, про які сьогодні в патріарших палатах не дуже згадують. Натомість з початку 1990-х ми спостерігаємо відродження тісних зв’язків РПЦ з Кремлем. Патріарх в сучасній Росії входить до владної еліти країни. Його візити нагадують радше, державні, ніж пастирські. Високі міжнародні трибуни клірики РПЦ використовують для проголошення тих ідей, які перебувають в руслі офіційної політики Росії. Навіть більше- тих ідей, які з якихось причин не можуть бути висловлені з державної трибуни. Тому не дивно, що коло інтересів РПЦ виходить далеко за церковні питання. Серед іншого, це врегулювання югославської кризи, турбота про росіян поза кордонами Росії, налагодження відносин Росії з Китаєм, переговори з головою організації культури й ісламських зв’язків Ірану, зустрічі з лідерами країн СНД тощо. Закордонні представництва РПЦ тісно співпрацюють з дипломатичними представництвами Росії, а Кремль у відповідь сприяє поглинанню РПЦ емігрантської російської Церкви.
Ми не будемо давати цьому оцінку, оскільки це є внутрішньою російською справою. Якщо РПЦ знаходить для себе прийнятним перетворитися на аналог такого собі ідеолого-політичного управління при владі (важко повірити, що колишні комуністи і чекісти з Кремля тепер раптом стали набожними), то це її справа. Ми не можемо втручатися в теологічні питання, оскільки це є винятковою сферою богословів. Але ми не можемо мовчати, коли «український відділ» РПЦ - Українська Православна Церква (Московського Патріархату) - використовується в політичних інтересах_ Кремля і на шкоду інтересам_ Української держави. Як це робиться? Ну, наприклад, з використанням можливостей Церкви, щоб вплинути на думки українського народу в питанні виборів президента України. Знову цитуємо головного експерта по Україні із затулінського Інституту країн СНД Кирила Фролова в його інтерв’ю російському «Агенству печати «Новости» (АПН):
«АПН: А Россия поддерживает своих сторонников на Украине? Или дело не идет дальше деклараций?
Кирилл Фролов: «Следует отметить, что Россия поддержала УПЦ (МП), когда Внешэкономбанк виделил крупную сумму на строительство кафедральных соборов в Луцке, Ровно и Симферополе, где кафедральные соборы были захвачены  филаретовцами.  Однако  строительство  храмов малоэффективно. С зтого российского гранта ничего не получили православные средства массовой информации и православные движения пророссийского толка, такие как «Путь православных» и одесское «Единое Отечество»... Россия должна действовать без комплексов. Поддержка православия должна осуществляться в форме поддержки православных информационно-политических проектов.
АПН: А какова позиция Русской православной церкви по поводу положення дел на Украине?
Кирилл Фролов: «Святейший Патриарх Алексий Второй заявил, что Украина является канонической територией Русской православной церкви. Это заявление прозвучало в приветствии Патриарха межпарламентской ассамблее православия. Показательно, что в день встречи Путина и Кучмы. Священний Синод Украинской православной церкви Московского Патриархата (УПЦ МП) сделал специальное заявление, посвященное президентским выборам на Украине, в котором в категорической форме заявил, что православные граждане Украины обязаны принять участие в виборах, что отказ от такого участия есть противление воле Божией..,. Соответственню, Синод Украинской православной церкви Московского патриархата призывает, чтобьі православное большинство Украины также организовано виступило против Ющенко».
Якщо хтось думає, що думки про політичне використання можливостей Церкви, народжені в інституті Затуліна, нікого в РПЦ не цікавлять, той глибоко помиляється. Ось, наприклад, Митрополит Одеський та Ізмаїльский Агафангел начебто Української Православної Церкви відкрито говорить про «важливість останнього візиту до Одеси радника московського мера Костянтина Затуліна». Так, цього самого Затуліна. Він, виявляється, не тільки депутат Думи й директор інституту, а ще й радник Лужкова. Що ж, українофоб бачить українофоба здалека і тягнеться один до одного. Нам не зрозуміла тільки така вдячна реакція «українського» митрополита Агафангела:
«Я считаю, что такой визит является свидетельством того, что влиятельные церковные и общественные круги России, такие уважаемые политики, как Юрий Лужков и его советник Константин Затулин, не просто придают огромное значение подлинному стратегическому партнерству Украины и России, но и видят духовные основы такого партнерства в духовном единстве Русской Православной Церкви и ее неотделимой части - Украинской Православной Церкви, под омофором Его Святейшества Патриарха Московского и всея Руси».
Виявляється, Агафангел з Лужковим і Затуліним- з одного поля ягоди. Власне, цьому не слід дивуватися. Це той самий Агафангел, що забороняв у церквах своєї митрополії виголошувати молитви українською мовою. Натомість сам проголошував здравиці «за Велику Росію» й молитви «за об’єднання Землі Російської». Тому жодним чином не дивує, що Агафангел разом з його аналогом із Львова архієпископом Августином були єдиними (звичайно, окрім самого намісника УПЦ митрополита Володимира), кого президент Росії Путін відзначив державною нагородою. Офіційним мотивуванням була їх робота по «зміцненню дружби між Російською Федерацією й Україною». Легко здогадатися, чому в переліку нагороджених не знайшлося місця, наприклад, митрополиту Никодиму з Харкова? Ця літня й досвідчена людина має просто винятковий авторитет серед віруючих і своїм життям слугує Богу, а не політичним інтересам Росії. Тому то й не достойна державної російської нагороди.
Якщо ж хтось думає, що справа дійсно йшла про нагородження російськими державними нагородами через їх служіння Богу, а не політичним інтересам Росії, то зауважимо ще про одне. Сам Патріарх Московський і всієї Русі Олексій II нагородив орденом преподобного Сергія Радонезького директора Служби зовнішньої розвідки Росії генерала С.Лебедєва. Невже за службу Богу? У заяві Союзу православних громадян з цього приводу говориться таке:
«Нагородження високою церковною нагородою керівника Служби зовнішньої розвідки Росії свідчить про спільність підходів Церкви та держави в ключових питаннях захисту національних інтересів Росії та укріплення Православ’я у всьому світі... Інтереси Церкви й аналітичних структур пересікаються, адже інтереси Православ’я - це інтереси Росії... Московський Патріархат- єдина нерозділена струк тура на просторі історичної Росії».
Автори цієї заяви навіть не розуміють, що вони говорять! Розвідка- це специфічний державний орган, котрий своєю діяльністю порушує суверенітет інших країн. Тому для Церкви недопустимо відкрито говорити про спільність з такою службою. Крім того, вони зайвий раз розкривають тісний зв’язок РПЦ з російською владою.
Ще однією ілюстрацією до цієї теми є офіційна зустріч президента Росії В.Путіна з Архієрейським собором РПЦ у Кремлі на початку жовтня 2004 р. Процитуємо російського журналіста, який був на зустрічі (цитується мовою оригіналу):
«Кажется, о чем могли говорить с президентом страны служители культа? О пастырском слове, о нормах христианской нравственности и о святости церковных законополо-жений? Если бы все было так просто. Митрополит Киевский и всея Украины Владимир, выступивший в прениях после президента России Владимира Путина и патриарха Московского и всея Руси Алексия II, сказал, что, как и его коллеги, работает на Украине в непростых условиях и нуждается в особом отношении (про коллег на этот раз ни слова). Президент России, в свою очередь, заявил, что его «очень порадовал кадровый состав Русской православной церкви на Украине».
Щоб закінчити питання про втручання російської Церкви у внутрішню українську політику, зауважимо, що під час зустрічі з прем’єр-міністром В.Януковичем 9 жовтня 2004 р. Патріарх Московський Олексій II сказав прямо: «Я думаю, що народ підтримає вас на виборах».
Продовження в наступних числах часопису.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.