Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
серпня
Випуск
№ 1332 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чи запалить Янукович свічку пам'яті в останню суботу листопада? [Випуск № 1001]

Цими листопадовими днями мені болить питання, відповідь на яке я б воліла отримати від нинішнього Президента України Віктора Януковича. Питання дуже конкретне — коли цього року і яким чином на державному рівні проводитиметься вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу — Голодомору 1932—1933 років?

Згадаймо, починаючи з 2008 року (від 75-х роковин Голодомору), Україна на загальнодержавному рівні почала вшановувати пам’ять жертв геноциду українського народу. Запроваджену тоді акцію «Запали свічку пам’яті» підтримали всі небайдужі та свідомі українці і в країні, і поза її межами. І щороку потому в останню суботу листопада на українських вікнах, у великих і маленьких містах і селах о 16-й годині люди запалювали вогники на спомин про померлих від голоду. Незалежно від того, чи зачепило те горе родину, чи ні.
Так, минулого року саме 2 листопада тодішній Президент Віктор Ющенко підписав указ «Про заходи у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів», яким День пам’яті було встановлено 27 листопада 2009 року. І, відповідно, саме цього дня люди ставили свічки на вікна, і саме до цієї дати Кабінет Міністрів, на виконання указу, затверджував конкретні заходи з ушанування та призначав конкретних відповідальних, місцева влада теж визначала заходи.
У Києві Президент та найвищі посадовці покладали квіти до пам’ятника жертвам Голодомору, потім за участю глави держави в Софійському соборі відбувався молебень за убієнних голодом, ще потім Президент виступав зі зверненням до народу. О 16.00 оголошувалася загальнодержавна хвилина мовчання і починалась акція «Запали свічку пам’яті».
У столиці на площі біля Михайлівського Золотоверхого за участю найвищих посадових осіб держави проводився молебень і палали викладені хрестом свічки. Далі керівництво держави та пересічні українці брали участь у скорботній ході до пам’ятника жертвам голодоморів.
У містах і селах по всій державі проводилися мітинги-реквієми, відкривалися пам’ятники, видавалися Книги пам’яті, відбувалися уроки в школах та просвітницькі лекції.
День пам’яті жертв голодоморів також відзначало все світове українство — і в Росії, і в США, і в Канаді, і в Європі та інших країнах.
Але настав рік 2010-й, змінилася влада, у державі новий Президент — Віктор Янукович. Я намагаюсь екстраполювати торішню й позаторішню ситуацію на нинішній рік, на нинішніх VIP-персон і... не можу. Надто багато змінилося...
Останні п’ять років народ і Президент були єдиними в питанні оцінки Голодомору 1932—1933 років та визначенні його як геноциду українського народу, а також у питанні, хто винен і що треба робити. А нині ситуація принципово змінилася — народ і його погляди залишилися ті самі, а ось верхівка має нове ставлення та оцінки подій української історії.
Президент уже відзначився тим, що у квітні в Страсбурзі заперечив Голодомор як геноцид і всі останні місяці намагався озвучувати й «просувати» у суспільство народжене в Росії трактування, що голод 1933-го був не геноцидом українського народу, а «спільною трагедією братніх народів — українського, російського, казахського». Востаннє Віктор Федорович озвучив цю позицію минулого тижня під час візиту прем’єр-міністра Канади Стівена Харпера. Так от, слухаючи слова канадця Харпера та українця Януковича щодо Голодомору, я відчувала сором за Президента України і обурення — як громадянка цієї держави. Невже Віктор Федорович забув, що парламент Канади офіційно визнав голодомор 1933-го саме геноцидом українського народу?
Подібно до Президента Януковича чинять і його однопартійці. Улітку «регіонал» Василь Кисельов подав до Верховної Ради законопроект, яким пропонується внести зміни до закону «Про Голодомор 1932 —1933 років» і визнати голодомор не геноцидом (як записано зараз), а «трагедією» українського народу. Законопроект досі перебуває в парламенті.
А минулої неділі в державі відбулися вибори до місцевих рад, і багато областей промовисто «посиніли»... І мені вже стає моторошно від намагання уявити, яким чином місцеві «регіонали» братимуть участь у вшанувальних мітингах.
Щонайменше фантастичним видається мені такий ланцюг подій: Президент Янукович підписує указ про відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору, Кабмін Азарова видає постанову на його виконання з переліком заходів, місцеві адміністрації та ради починають реалізовувати заплановане. Невже таке може бути?!
Але й уявити, що нова влада так швидко й настільки далеко відійшла від народу, я теж не можу й не хочу. Адже саме ми як народ маємо спрямовувати владу в те русло, яке вважаємо правильним. А якщо не спрямовується — міняти її демократичними (бажано) методами.
Згадую минулий рік, 28 листопада, День пам’яті... Звичайний столичний спальний район, забудований прозаїчними панельними багатоповерхівками... У моїй родині ніхто не помер від голоду, у наших селах не було «чорних дошок», але про страшний голод в Україні (так само, як і про голод 1947 року) я почула саме від своєї бабусі, від інших старих людей... І того вечора на моєму вікні мигтіла свічка на спомин про померлих від голоду, і в багатьох вікнах у моєму домі, у будинку навпроти й через дорогу надвечір так само засвітилися свічки... І може, чиясь дитинка спитала тоді: «Мамо, чому свічки на вікнах?». І мати, добираючи слова, розказала їй про те, як багато-багато років тому така ж само дитинка, умираючи від голоду, просила: «Мамо, їсти, мамо, хліба», — і не могла допроситися...
Свічка на моєму вікні того вечора згасла так тихо й непомітно, що я й незчулася... Так само тихо й непомітно понад сім десятиліть тому по українських селах згасали від голодної смерті мільйони життів, згасали мільйони маленьких, дорослих і літніх українців... Тодішня держава вчинила страшний злочин проти людей — ГЕНОЦИД українського народу, злочин, який ВОНИ безуспішно намагалися витравити з нашої пам’яті... І доки нові покоління українців питатимуть: «Чому горить свічка?» — доти незалежна держава Україна залишатиметься ДЕРЖАВОЮ...
Нині обов’язок кожного з нас — не дозволити згаснути свічці пам’яті про ті страшні часи, про які ми знаємо з розповідей наших дідусів і бабусь... Адже забуте минуле обов’язково перекинеться на майбутнє й нагадає про себе.
Цього року остання субота місяця припадає на 27 листопада. То яку відповідь ви мені дасте, пане Президенте? Що ви робитимете цього дня? Тільки не треба фальшивити — якщо, стоячи біля меморіалу, ви знову збираєтесь повторити тезу про «трагедію трьох братніх народів», то краще вже мовчіть... Україна пом’яне закатованих голодом і без вашої участі...

Тетяна МАЗУРЧУК, Київ, www.unian.net, газета „День”

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.